RU

Як Україна поверне Крим. І чи важливе зараз це питання

30.03.2022, 19:32

Головний виклик для України – не розв’язати питання, як повернути території, окуповані Росією, а в тому, як не втратити нові

Один із учасників української делегації на переговорах у Стамбулі Михайло Подоляк називає пропозицію "прямих двосторонніх переговорів щодо кримської проблематики та фіксації нинішнього становища на 15 років" "революційною пропозицією". Чиновник вбачає революційність у поверненні теми Криму до переговорного порядку денного.

Ця позиція, звісно, не кожним буде сприйнята позитивно. Глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров вимагає не зрадити Україну і висловлює впевненість, що українські Збройні сили та українська політична нація не дозволять нікому поступитися навіть метром української території, тим більше Кримом та Донбасом.

Позиції Подоляка та Чубарова, як бачимо, відрізняються кардинально.

Але це – позиції українських громадян, кожен із яких зацікавлений у перемозі у війні, розпочатій Російською Федерацією проти України. Однак є ще одна позиція, без якої не вдасться обговорити жодну "революційну пропозицію" на переговорах, – позиція президента Росії Володимира Путіна.

Для Путіна Крим – це, певен, базис, на якому збудовано весь сучасний російський режим. Саме окупація та анексія Криму дозволила "повернути в небеса" путінський рейтинг, остаточно покінчити навіть із декоративною багатопартійністю – всі партії Державної Думи проголосували за анексію Криму.

Та що там, із багатопартійністю, навіть із багатоголоссям у політиці – єдиному депутату Держдуми, який проголосував проти анексії, Іллі Пономарьову, довелося буквально втекти з країни.

Саме анексія Криму остаточно перетворила інформацію на пропаганду – російські телеканали з моменту окупації більше так і не приходили до тями.

Саме анексія Криму остаточно перетворила патріарха Кіріла на працівника президентської адміністрації. Після кількох тижнів вагань патріарх підтримав "Кримнаш" і вже більше ніколи не намагався бодай утримуватися від підтримки навіть тих путінських рішень, які створювали прірву між ним та його паствою в Україні – все завершилося благословенням війни у 2022 році.

Саме тому Путін, упевнений, ніколи не погодиться з жодною пропозицією, яка навіть умовно матиме на увазі, що він може засумніватися в російській приналежності Криму. Подібні сумніви – це пряма дорога до краху системи, побудованої Путіним. Саме тому серед умов, які висувала російська делегація на переговорах у Біловезькій пущі, – згода України з російським статусом Криму. І ми ще не знаємо, чи відмовився Путін від цього ультиматуму.

Тому компроміс між Росією та Україною – якщо зараз взагалі можна говорити про якісь компроміси – зовсім не "революційна пропозиція і не ультиматум про визнання російського статусу Криму. Думаю, компроміс – це те, що Крим залишиться за дужками переговорного процесу: Росія не наполягає на тому, що Україна має визнати його російський статус, а Україна не змінює своєї Конституції та зберігає у ній і Крим, і Севастополь.

Зрозуміло, що кожному, хто мріє про відновлення територіальної цілісності України, чути це боляче – але, схоже, це та реальність, у якій живе Україна. Живе зовсім не другий місяць, живе вже вісім років.

З 2014 року мені неодноразово доводилося стверджувати, що головний виклик для України – це не розв'язувати питання про те, як повернути території, окуповані Росією, а в тому, як не втратити нові території та загалом зберегтися як держава на політичній карті світу.

Для більшості моїх земляків – і політиків, зокрема – існував зовсім інший порядок денний. Ми серйозно дискутували про те, що ж буде, якщо виконати мінські угоди, багато, зокрема розумних і розважливих політиків та експертів стверджували, що Путін хоче "впхнути" окуповані території Донбасу в Україну і тим самим зупинити процес європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни.

Саміт "Кримської платформи", який вдалося провести у 30 річницю незалежності нашої країни, сприймався як одне з найважливіших дипломатичних досягнень останніх років – ми повернули Крим до міжнародного порядку денного!

У Путіна, тим часом, схоже, був зовсім інший порядок денний. Як видно, російський президент готувався до окупації України, повалення її влади, створення на її території нових "народних республік", які потім можна буде приєднати до Росії.

І ось 24 лютого 2022 року ці плани почали втілюватися в життя – і весь наш попередній порядок денний виявився спростований самим життям. Але ми, українці, продовжуємо за неї чіплятися. Чіплятися навіть у ситуації, коли тільки мужність українських воїнів та міжнародна підтримка дозволяють нам сподіватися, що під час цієї війни не буде втрачено нових українських регіонів, що загарбника вдасться змусити залишити окуповані міста.

Чи означає це все, що я не вірю в повернення Криму? І Донбасу? Ні, навпаки. Я цілком упевнений, що територіальна цілісність України буде відновлена.

Я не сумніваюся, що збереження України як держави та міжнародні санкції проти Росії призведуть до краху агресивного режиму та відмови нової російської влади від політики захоплення чужих територій. Якщо росіяни захочуть повернутися до цивілізованого світу, їм доведеться відмовитися не лише від Путіна. Їм доведеться відмовитись ще й від Криму.

Від українців – якщо тільки вони справді хочуть жити у цілісній країні – потрібно, певен, головне: захистити українську державність і не дати Путіну знову стати визнаним міжнародним гравцем.

Спеціально для Крим.Реалії

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне