RU

Рамштайн-4. Як Україна і Захід перезбирають автомобіль, що палає, на ходу

Рамштайн-4. Як Україна і Захід перезбирають автомобіль, що палає, на ходу

радник міністра оборони України
25.07.2022, 11:01

Далі – оцінки результатів четвертої зустрічі країн-членів умовної антипутінської коаліції у форматі Рамштайн

Неймовірно складно розповідати про системні речі у такому калейдоскопі подій. Проте у всіх має бути ясна картина: закінчити цей кошмар, викинути окупантів із наших територій вийде саме завдяки не дуже наочним процесам, частиною яких є контактна група з підтримки України у форматі Рамштайн.

Контекст:

1. У лютому-березні 2022 року Україна була у складній ситуації. У всіх, хто володіє даними про співвідношення оборонних потенціалів України й Росії, було розуміння, що при всьому героїзмі та стійкості українського народу українська армія закінчиться.

Просто технічно закінчиться. Втратить здатність вести організований опір регулярним силам супротивника. Це було питання півтора-двох місяців конфлікту високої інтенсивності.

Росіяни були чудово обізнані, які сили й засоби ми мали після знищення наших арсеналів у попередні роки. Також вони, напевно, уявляли, який ресурс у вигляді радянських озброєнь ми теоретично можемо залучити (купити зі складів, отримати з армій, що діють, замовити виробництво й отримати у стислий термін).

Відступ із північних регіонів був для них неприємним, але раціональним рішенням. У них зберігалася тотальна перевага на короткий і середній термін.

2. Попри те, що існувала інерція, яка заганяла нас у цей глухий кут (багато і в Україні, і за кордоном наполягали на залученні виключно радянських озброєнь і відкидали той самий 155-мм калібр), Міністерство оборони України всіма силами переконувало, що нам потрібен терміновий перехід на важкі озброєння західного зразка. Було дуже тяжко переконувати.

Це сьогодні всім очевидно, що цей підхід був єдино правильним. А якихось чотири місяці тому ніхто не знав, що з того вийде. Був опір і наголос на тому, що треба більше зброї, з якої українська армія вже вміє стріляти.

Це сьогодні у нас повно експертів із різних типів артилерії 155-мм калібру й ракетних систем типу HIMARS, у березні було інакше.

Умовний перелом стався під час/відразу після візиту міністра оборони Олексія Резнікова до Лондона. Наш міністр уже зазначав, що британці відіграли важливу роль у тому, щоб відкрити це вікно можливостей, забезпечити зрушення у свідомості наших партнерів. Коли звучать подяки міністру оборони Великої Британії Бену Воллесу – це не даремно.

3. Сьогодні ми знаємо, що у травні 2022-го була драматична ситуація. Коли постачання снарядів радянських зразків знизилося до критичних показників, а потік іноземних озброєнь лише набирав хід. Почалися умовні тридцять критичних днів.

Масовий героїзм наших воїнів дозволив виграти цей час. Захисники Маріуполя, Ізюма, Попасної й інших міст дорогою ціною купили нам усім шанс.

Дожити до травня й пережити травень у технічному плані вдалося завдяки тому, що Міноборони правдами й неправдами купувало всі снаряди та техніку, до яких могло дотягнутися. Цей процес узагалі за кадром.

Що погано з т.з. комунікацій – люди не мають розуміння, чим у Міноборони займаються? Але добре із т.з. результату. Тож так і буде.

За розрахунками росіян усе мало закінчитися, але не закінчувалося. Було замало – але було.

Наприкінці березня розпочався процес, завдяки якому сьогодні тріщить міст у Херсоні. Вдалося вирватися з тупикової колії. Росіяни цього точно не очікували. Тож істерять.

4. Щоб системний перехід спрацював, був потрібен постійний системний механізм підтримки. І тут повною мірою проявилася лідерська роль США. Вони зібрали клуб країн, основа якого – готовність діяти.

Міністр оборони Олексій Резніков на платформі Atlantic Council 19 липня зазначив, що Рамштайн де-факто є прообразом нового механізму, за допомогою якого вільний світ реагує на виклики.

Старі механізми (ООН, ОБСЄ…) або зламалися (побоювання ООН вказати у заяві, хто обстріляв Одесу – дуже промовиста), або в реальній ситуації не можуть розв'язувати задачі (НАТО).

Тому неправильно сприймати Рамштайн лише як щомісячну зустріч, де країни скидаються Україні зброєю й іншими корисностями. Це видима частина великого процесу, що стане успішним або ні. Поки що оцінити складно. Але факт його появи – це величезна перемога.

Коли ми дякуємо США та персонально міністру оборони США Ллойду Остіну за лідерство – це не ритуальні фрази. Ми зараз могли б обговорювати наші проблеми виключно в ООН і на різних рівнях НАТО. І отримувати запевнення у стурбованості та всілякій підтримці.

Плюс упиратися у широкий спектр двосторонніх контактів, за яких шансів отримати німецько-голландський комплект важких артсистем Panzerhaubitze 2000 або багатосторонній комплект для стрільби гарпунами було б значно менше. А в стислий термін – взагалі нуль. На щастя, це не так. Бо є ритм Рамштайну.

5. Щоб системний механізм працював, недостатньо просто збільшувати обсяг прохань. Має бути якийсь критерій для оцінки руху.

Тому Міноборони поклало в основу наших пропозицій логіку, що саморозвивається, прив'язану до того, що військові називають capabilities (спроможності). Ми зробили вже чотири кроки цим шляхом.

Перший крок – ми просили платформи, одиниці техніки. Переконуючи, що той чи інший тип озброєнь нам потрібний, і його можна нам довірити. До речі, за деякими типами зброї підготовка фахівців розпочалася раніше, ніж було ухвалено політичні рішення.

Другий крок – ми запропонували скоригувати формат допомоги, розсортувати всі програми на коротко-, середньо- й довгострокові, а також розглянути можливість перейти до допомоги не у вигляді платформ, а у вигляді organic unit'ів.

Тобто, якщо говорити про артилерію, це не просто 18 гармат. А дивізіон, куди входять управлінські одиниці, одиниці забезпечення, БПЛА, радари контрбатарейної боротьби тощо.

І цей похід уже кілька разів реалізовано.

Нюанс у тому, що дивізіон умовних цезарів матиме штатну структуру, що не збігається із прийнятою у нас. Зміна штатної структури армії – це як зміна таблиці Менделєєва. Вона викликає шок у всій командній вертикалі.

Але такий перехід здійснюється. Що стирає кордони між нашою армією та провідними арміями НАТО. Наші структури стають адаптованішими. А деякі наші підрозділи вже можуть бути імплементовані до натовського з'єднання взагалі без зусиль.

Прикиньте на око, скільки наших частин уже охоплено цим переходом. Усе ще нескінченно далеко від ідеалу, але це вже не точкова, а системна історія.

Третій крок – ми запропонували структурувати програми сприяння Україні, поклавши в основу mission oriented approach.

Деблокада портів – це місія, що містить низку складових. Починаючи від розвідки й закінчуючи засобами ураження. Щоб здійснити місію, потрібні ті самі "спроможності". Їх легко виміряти, військовим ця логіка зрозуміла, для політиків вона прозора.

Легше обґрунтувати наші потреби, бо для оборони потрібен один набір засобів, а наступу – інший.

Четвертий крок (власне, Рамштайн-4 було цьому присвячено) – це розширення й поглиблення mission oriented approach, а також – що дуже важливо – переклад на системну основу ремонту й обслуговування техніки.

Ми вже маємо сотні одиниць важкого озброєння з різних країн. Не всі армії Європи мають той арсенал, котрий ми вже отримали. Щоб не виник колос на глиняних ногах, що обвалиться в якийсь момент через відсутність ЗІПів, масла й підготовлених техніків, ці процеси потрібно скоординувати.

Цю тему ми порушували і раніше, зокрема – про отримання стволів на заміну (вже). Тепер це виходить на новий рівень.

Ремонт – це перший крок до системного залучення ОПК.

Де-факто Рамштайн перетворюється на механізм, що вирощує нам армію іншого типу. Ми перебираємо автомобіль, що палає, на ходу. Це неможливо зробити одним вольовим зусиллям.

Це процес, що структурує. Який і слід оцінювати саме як процес, а не набір одиничних актів. Якщо все розпадеться на поодинокі акти, ми опинимося в безвиході, але трохи пізніше.

Заяви на самому Рамштайні не слід розглядати у відриві від решти. Тому що основна робота – саме між "рамштайнами". І ведеться вона на різних рівнях.

Знову повторю. Коли міністр оборони Олексій Резніков наголошує, що прогрес у сфері отримання оборонної допомоги – це результат колективної праці, де на своїх рівнях працюють президент України, прем'єр-міністр, голова ОП, голова МЗС та дипломати, підключається голова ВРУ та інші особи – це не політичний реверанс. Воно так працює. Подобається це комусь чи ні. 

Є рівень ухвалення політичного рішення, є рівні формування політичного рішення політичними та військовими аргументами, є реалізація. Виграти війну можна лише організацією всіх рівнях.

6. Як оцінювати результати Рамштайну-4.

Чотири далекобійні ракетні системи HIMARS, + дрони, + кілька цезарів, + кілька десятків одиниць артилерії 155 і 105 від Британії, + снаряди, + ракети, + навчання тощо. Слід врахувати, що не все озвучується.

Оскільки напередодні сталася низка наочних успіхів від HIMARS, було менше криків про "провальний" Рамштайн, ніж минулого разу.

Звичайно, ми хочемо всього більше і швидше. Але для розуміння можна придивитися до логіки, яку публічно озвучують лідери процесу – США.

Понад місяць тому було заявлено, що нам дадуть перші чотири HIMARS. Почалася колективна непритомність "чому так мало", через що багато хто не почув фразу генерала голови об'єднаного комітету начальників штабів США Марка Міллі: "для HIMARS підготовлено 60 осіб персоналу". Ми вже тоді натякали особливо випадковим діячам, що 60 осіб екіпажу для чотирьох HIMARS – це забагато.

Тепер уже всі знають, що 12 установок М142 передано, гарантовано ще чотири (разом 16), окрім М270 і аналогів. Плюс генерал Міллі знову заявив, що підготовлено 200 людей екіпажу.

Не готовий сказати, якою буде динаміка щодо HIMARS, можу лише описати фактори.

Коли в країні цілі натовпи діячів пропонують відразу всмажити по Білгороду, це не допомагає. Це контрпродуктивно.

Американці чудово розуміють, що у нас у надлишку мотивів переорати, наприклад, Мозирський НПЗ, чи базу в Клинцях, чи купу іншої інфраструктури. Але ми пообіцяли це не робити. І ми тримаємо обіцянку.

Ми показали, що добре стріляємо з HIMARS і 155-мм. Найголовніше (на це, як завжди, не звернули увагу): партнери зазначили, що ми не просто добре стріляємо, а й за ці місяці втратили у боях незначну кількість західної техніки. Ми ощадливі й ефективні.

Міністр оборони Резніков позначив на прикладі HIMARS : для оборони – нам треба 50, для контрнаступу – треба 100+. Але тут постає питання ракет, про яке сказав генерал Міллі. Їх потрібно тисячі, вони коштують грошей. Зараз американці бачать, що ми використовуємо ракети осмислено, не палимо безладно. І ніжнішу ствольну артилерію ми швидко вчимося правильно використовувати.

Усе це загалом демонструє партнерам, що ми відповідальні й діємо адекватно. Є аргументи збільшувати число й підвищувати складність.

Скажімо, нам уперше дадуть високоточні снаряди, яких раніше не було. А це саме те, що дозволить кришити ворогів, не руйнуючи наші міста й села. Російська тактика нам не підходить. Ми зацікавлені у максимально складних системах. Що означає максимальний рівень відповідальності.

Не втомлююсь повторювати: у кожній країні своя політична атмосфера. Свіжий приклад – Італія. Ми вже отримуємо на осінь вибори в США, Італії, зміну уряду у Британії. І ще кілька сюрпризів, що зараз визрівають. Добре, якщо, як у Естонії, є проукраїнський консенсус. Там наші друзі. Але так далеко не скрізь.

Зараз нашим пріоритетом буде надзвичайна ефективність використання ресурсів. Війна нищить нашу економіку. Безлімітного потоку допомоги не буде. У цих умовах ми маємо не тільки вижити, а й сформувати резерви.

Рамштайн-4 дав низку прикладних результатів у рамках правильної логіки. Це не ейфорія, а позитив.

Не ейфорія, тому що серпень багато в чому випаде. Важливою подією буде донорська конференція у Копенгагені. Але загалом це місяць відпусток, що вже позначається на динаміці.

Разом. Прийміть факт, що є прогрес. Ніхто публічно не скаже, що там усередині. Усі оцінки будуть лише за видимою частиною, це як оцінювати слона за хоботом. Уникайте категоричних оцінок у будь-який бік. Ми маємо далеко не все, що хочемо. Але багато чого отримуємо.

Є кілька пріоритетів, за якими йде тонка робота. ППО/ПРО, танки, авіація, далекобійна зброя й низка інших.

Щойно політично відкривається новий тип озброєнь – з'являється можливість його масштабувати. Я рекомендував би стежити за цим.

Коли/якщо нам таки поставлять Iris-T і NASAMS – це буде черговий крок і новий іспит на ефективність і адекватність. А за ними – нові "спроможності".

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Старший дизайнер
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне