Росія відкриває третій фронт. До чого веде напад Венесуели на Гаяну
Між Венесуелою та Кооперативною Республікою Гаяною почався прикордонний військовий конфлікт. Відомо, що сили спеціальних операцій Венесуели перейшли кордон з Гаяною і ведуть бої в регіоні Ессекібо з силами оборони цієї країни. До місць сутичок підтягуються бразильські військові підрозділи, оскільки, за деякою інформацією, окремі удари венесуельці завдавали саме з бразильської території (це джунглі, які слабко контролюються країнами регіону).
Пентагон спрямував до Гаяни частину керівництва 1-ї бригади сприяння силам безпеки (SFAB) США. Ще не повноцінна війна, але вже й не окремий інцидент. Ця історія цілком лягає в концепцію Глобальної війни, про яку я вже писав і казав.
Суперечка між Венесуелою та Гаяною за Ессекібо тягнеться ще з ХІХ століття. У 1803 Британія захопила голландські поселення в Гаяні, а в 1814 за Віденським договором офіційно отримала землі, об’єднані в 1831 під назвою Британська Гвіана. Британці отримали периферійні землі колишньої Великої Колумбії, започаткувавши територіальну суперечку з незалежною Венесуелою (з 1811 року) через територію Гаяна-Ессекібо (Західна Гаяна).
Після кількох прикордонних сутичок сторони звернулися до міжнародного арбітражу, який у 1899 році виніс рішення на користь Британії, встановивши межі між Венесуелою та Британською Гвіаною (це розмежування збереглося у вигляді міжнародно визнаних кордонів Гаяни). В Каракасі вважають, що рішення арбітражу 1899 року було несправедливим і таким, що закріплювало колоніальні інтереси Великої Британії. І в 1962 році Венесуела заявила, що більше не визнає цього рішення про кордони.
Регіон Гаяна-Ессекібо – це майже 2/3 території Гаяни за однойменною річкою, але малозаселений. На цих землях є велетенські запаси корисних копалин, алмазів і золота. Індіанці, які тут мешкають, тяжіють не до Гаяни, яка переважно населена індогаянцями (нащадки робітників з Уттар-Прадешу і Біхару, яких завезли на роботу ще голландці) та афрогаянцями (нащадками рабів), а до Венесуели, де проживають споріднені племена.
До речі, Гаяна єдина англомовна країна Латинської Америки. Від початку її державності в ній заклали конфлікт кланів. Після здобуття незалежності значна частина населення емігрувала, здебільшого до Великої Британії, а також до США та Канади.
Свою назву Кооперативна Республіка Гаяна отримала 23 лютого 1970 року. Вона була пов’язана з оголошеним провладною партією курсом на побудову "кооперативного соціалізму", що було закріплено в конституції країни 1980 року. Але ні соціалізму, ні значних здобутків у царині кооперації в Гаяні так і не спостерігалося. Країна досі посідає місце серед найбідніших у регіоні.
Чому зараз?
По-перше, внутрішня потреба режиму Мадуро мобілізувати маси перед майбутніми "чесними" виборами у 2024 році.
По-друге, Венесуела та, ймовірно, Росія, намагаються не допустити виходу Гаяни на ринок "великої" нафти. Військове вторгнення та втрата території спричинять не лише внутрішньополітичну кризу в Гаяні, але і зупинять розроблення родовищ до стабільних часів.
По-третє, саме зараз поява нового фронту Глобальної війни поблизу США вигідно Росії. Чим більше буде таких фронтів, чим більше Білий дім буде відвертати увагу від української тематики та перерозподіляти фінансову й військову допомогу для підтримки своїх партнерів, тим краще для Кремля. Для Путіна неважливо, щоб Мадуро відвоював регіон, йому потрібен в’язкий конфлікт із залученням сусідніх країн, який потребуватиме безпосереднього втручання США. Ще одна "брудна війна" з нечіткими для пересічних американців інтересами.
Латинська Америка багата на історичні територіальні образи. І вони не пішли остаточно в минуле. Болівія за Еви Моралеса неодноразово порушувала питання повернення територій на тихоокеанському узбережжі, втрачених в результаті Тихоокеанської війни (1879–1883). Вважається, що суперечка триває, оскільки Болівія все ще претендує на суверенний вихід до Тихого океану і кидає виклик Чилі та Перу. Конфлікт отримав свою назву від пустелі Атакама, у якій розташована спірна територія. У березні 2021 року президент Болівії Луїс Арсе заявив, що суперечка є "відкритою і незавершеною". Через спірні території проходять важливі транспортні коридори.
Є ще суперечка між Нікарагуа та Колумбією щодо суверенітету над нафтовмісним Кітасуеньо. Гватемала претендує на 11 000 км в Белізі, які у свій час Іспанія передала британській короні. Сальвадор хоче забрати вихід Гондурасу в Тихий океан через затоку Фонсека. Аргентина та Чилі мають суперечку щодо протоки Дрейка. Бразилія й Уругвай – за кілька островів.
Традиційно латиноамериканські країни судяться одна з одною в міжнародних арбітражах. Вони навіть подавали це як "особливу політико-правову традицію розв'язання суперечок без війн". Але часи змінюються. У риториці тієї ж Болівії лунають нотки погроз застосувати силу, наприклад, щодо Перу. А Венесуела вже від слів перейшла до справ.
Руйнування старого світопорядку, послаблення ролі США в регіоні, хаотизація відносин, прихід до влади популістських лідерів, які неодмінно розігруватимуть карту історичної справедливості та національної мобілізації, втручання позарегіональних гравців РФ і Китаю – все це створює обставини, коли застарілі образи можуть знову стати частиною актуального політичного порядку денного. На Землі все менше безпечних місць.
