Закономірним наслідком контрнаступу української армії на сході України і звільнення українських територій стало питання – що робити з місцевими колаборантами та їхніми російськими кураторами.

Очевидно, що ця робота має проводитися слідчими одразу після зачищення території Збройними Силами України. Мають опитати свідків, оглянути й зберегти докази, потрібно затримати підозрюваних. Ця робота має проводитися планомірно й системно, з дотриманням законів України.

Ми не повинні закрити очі на дії колаборантів як у 2014 році, але також не маємо впасти в іншу крайність – звинувачувати всіх у воєнних злочинах проти України чи геноциді.

Приводом для суспільної дискусії щодо покарання за сприяння російській агресії стала нещодавня заява віцепрем'єр-міністерки України Ірини Верещук. Вона повідомила, що у звільненій від російських загарбників Харківській області затримали російських учителів і їх судитимуть за ст. 438 КК України – порушення законів і звичаїв війни. Покарання за цією статтею – до 12 років за ґратами.

Хоча ця заява поки що не підтверджена, варто її проаналізувати з точки зору майбутніх дій української влади на деокупованих територіях.

Духовні вбивці, але не воєнні

Ще весною ширилися новини про те, що Росія шукає вчителів-добровольців для викладання в Україні в рамках насильної русифікації українських шкіл. За це їм обіцяли велику як для Росії зарплатню: близько 200 000 рублів на місяць за роботу в Херсонській і Запорізькій областях України, повідомляли тамтешні ЗМІ. Тоді як за підрахунками Росстату, середня зарплата вчителів у Росії на початку 2021 року становила 45 832 рублів.

Очевидно, що певна кількість із них погодилася і приїхала за такі гроші викладати під дулами автоматів в українські міста й села. Разом з ними на російську програму перейшли деякі українські вчителі-колаборанти, які пройшли "перекваліфікацію" в окупованому Росією Криму. 

Російські вчителі очевидно працювали на країну-агресорку і допомагали їй у придушенні українського громадянського спротиву, знищенні української культури та мови. Вони є активними співучасниками російських солдатів, просто намагалися знищити українців не фізично, а духовно.

Непросте завдання – знайти та покарати 

Водночас кримінальне переслідування є формальною процедурою і саме дотримання процедур і правил відрізняє цивілізовану європейську Україну від дикої й озлобленої Росії. 

По-перше, кваліфікацію злочинів в Україні здійснює не віцепрем'єр, а прокуратура. Саме прокурор має визначити, який злочин вчинили російські вчителі та їхні українські колеги-колаборанти, а це непросте завдання. 

По-друге, вони точно не вчинили воєнні злочини, що передбачені ст. 438 Кримінального кодексу. Що є воєнним злочином, визначається у відповідних міжнародних конвенціях і звичаєвих нормах, щодо яких є усталена практика застосування у світі. Прирівняння затриманих в Україні російських вчителів  до воєнних злочинців саме за факт викладання може бути сприйнято у світі як політичне переслідування, особливо коли високопосадовці з виконавчої влади заявляють про це наперед. 

По-третє, кваліфікація дій конкретної особи залежить від конкретних обставин, що має дослідити слідчий.

У випадку російських учителів, скоріше за все, порушений порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України (ст. 332-1 Кримінального кодексу України), заперечення збройної агресії Росії проти України, глорифікація її учасників (ст. 436-2 КК України) або навіть дії спрямовані на повалення конституційного ладу в Україні (ст. 109 КК України) чи посягання на територіальну цілісність України (ст. 110 КК України). 

У будь-якому разі кримінальна відповідальність є індивідуальною і встановлюється на основі зібраних доказів, а не заздалегідь на основі політичних заяв. 

Ми маємо жорстко відстоювати нашу незалежність не тільки на полі бою, але й у судах. Російські найманці та їхні колаборанти мають бути засуджені справедливим українським судом, їм має бути наданий адвокат і перекладач, можливість зрозуміти, у чому їх звинувачують, і дати пояснення. 

Від того, наскільки якісно працюватиме судова система, залежить, наскільки швидко родичі дізнаються про обставини загибелі їхніх близьких від рук російських окупантів. Але суди, як і армія, потребують, щоб їхні дії заздалегідь не коментували політики, бо це так само шкодить справі.