Волонтери та стара "система": що робити, коли вас звинувачують у продажу гуманітарки

"Роби добро та тікай" (народна мудрість).

Початок березня 2022 року, всі лише оговтуються від шоку повномасштабного нападу Росії на Україну. Але, попри острах, кожен воліє допомагати та робити все можливе для захисту України.

Приміщення, яке ще нещодавно було одним з найкращих та найсмачніших місць в Україні, ще в новорічних прикрасах, перетворене на склад. Люди, які то приходять, то йдуть, всюди мішки, коробки з гуманітаркою: ліками, теплим одягом, їжею, спорядженням. 

Ніхто не головний, але всі знають, що робити; самокерований людський хаос у всій його красі. 

Таких гуманітарних центрів у країні – сотні. Саме ці люди та ця магічна самоорганізація допомогли нашим захисникам і нашій країні встояти у перші надважкі місяці повномасштабного вторгнення Росії на нашу територію.

А тепер уявіть, що на все це правоохоронні органи намагаються натягти своє обвинувальне та однобічне розуміння чинного законодавства. 

Іноді вони повертаються

Ми добре пам'ятаємо параліч багатьох владних структур на місцях у той буремний період, в першу чергу щодо фінансування матеріальних потреб захисників України та переселенців, а також неспроможність організувати ефективні публічні закупівлі всього необхідного. Багато хто просто втік.

Тоді все купували волонтери, й в ті гарячі дні мало хто думав про юридичну чистоту оформлення всього, що відбувалося. На це просто не було часу, а мета, заради якої все відбувалося, – набагато важливіша за бюрократію та формальності.

З початком травня, коли стало зрозуміло, що безпосередньої та негайної небезпеки немає, вони почали повертатися. Вони – це люди "системи", ті, кого заведено називати правоохоронцями.

У цій колонці не маю на увазі жодної конкретної особи, писатиму лише про збірний образ, який називатиму "ті, хто повернулися". Останні події та гучні "волонтерські" справи підштовхнули мене нарешті оформити свої думки в текст. 

Що ж сталося

Коли найтемніші часи початку війни минули, Збройні Сили України звільнили Київщину від російських військ, у суспільному дискурсі стали знову з'являтися теми, відмінні від війни. Про все негативне казали "зараз не на часі". Одною з таких тем "не на часі" була тема зловживань у сфері гуманітарки. Конкретики не було, але чутки та натяки ширилися.

Держава відреагувала адекватно і внесла до Кримінального кодексу статтю 201-2, яка передбачає відповідальність за продаж гуманітарної допомоги або використання благодійних пожертв, безоплатної допомоги, з метою отримання прибутку. На час воєнного стану встановлена сувора відповідальність – від п’яти до семи років позбавлення волі із можливою конфіскацією майна.

Отримання прибутку на гуманітарці під час війни є фактично мародерством, тому така міра відповідальності цілком слушна та адекватна. 

Що відбувалося далі

А далі "ті, хто повернулися" зрозуміли, що нічого не заважає їм працювати у старій парадигмі. Їм конче потрібно було щось робити, щоб демонструвати хоч якусь корисність у країні, що воює. І ще, як міг би твітнути Стівен Кінг, – вони були голодні.

До теперішнього часу ми не чули й не бачили жодного закінченого кримінального провадження, яке стосувалося б реального продажу або привласнення гуманітарки з метою отримання прибутку. Були деякі гучні затримання, але далі – тиша.

На противагу – зараз дуже добре чуємо і бачимо про декілька гучних "волонтерських" кримінальних проваджень, у яких є дещо спільне:

1. У них фігурують люди, які мають добру репутацію як бізнесмени або суспільні діячі, люди, які не ховаються, і волонтерська діяльність яких відома і не викликає сумнівів.

2.  "Викриття" у цих справах відбувалося за допомогою "небайдужих громадян" в межах того, що в кримінальному процесі називається "контроль за вчиненням злочину", але у всіх відомих випадках дуже схоже на провокації. До репутації "небайдужих" є дуже великі питання, на відміну від "фігурантів".

А ще "ті, хто повернулися" прийшли до чиновників, які у лютому-квітні 2022-го взяли на себе сміливість і відповідальність виділити волонтерам державні кошти для закупів всього необхідного. В тих умовах, нагадаю, окрім ринків нічого не працювало, а все необхідне купити було вкрай непросто і через високий попит – дорого.

Зараз таким ініціативним чиновникам, які не злякалися брати відповідальність, ставлять за провину "закупівлю за завищеними цінами", ігноруючи особливості та історію ціноутворення в умовах шквального попиту. Такі ініціативні чиновники – мрія для України, однак стара система "тих, хто повернувся" не може терпіти такого "нахабства", бо такі люди – "небезпека для системи".

Отже, приходять і до тих, хто в ті складні часи був достатньо сміливим, щоб взяти на себе бюджетні кошти та організувати купівлю всього необхідного не "за підручником", а за реальністю і якомога швидше. Втім, такі люди добре усвідомлювали, що роблять, і були абсолютно морально готовими до таких майбутніх візитів. 

Що тут не так

Коли правоохоронці або інші державні органи утнуть якусь дичину, яка отримує розголос і суспільний осуд, у нас прийнято зі скорбним виглядом говорити: "Проблема в недосконалому законодавстві, у цій ситуації треба змінити закон, без цього нічого не поробиш".

І тут виходить, що державні органи та правоохоронці є ледь не заручниками недосконалого законодавчого регулювання і майже жертвами "несправедливого суспільного осуду". 

Такі самі коментарі звучать і щодо волонтерських справ. Але насправді, це не так.

Ми маємо цілком нормальне регулювання. І Кримінальний процесуальний кодекс, і профільне законодавство щодо благодійності та гуманітарки містять положення, які за адекватного застосування робили б неможливими "волонтерські справи", через які я пишу цю колонку.

Але ж проблеми у нас не в клозетах в законах, проблеми у нас в головах правозастосуванні.

У нормальних умовах у суспільстві зі здоровою правоохоронною та судовою системою будь-які недоліки застосування законів правоохоронцями виправляють судді.

У нашому випадку маємо слідчих суддів, які у переважній більшості випадків дуже далекі від ars boni et aequi (право – мистецтво добра та справедливості). Натомість хтось знайомий із ситуацією може сказати, що вони дуже близькі до "тих, хто повернувся".

Тому, дуже важко стверджувати, що ми маємо адекватний судовий контроль за органами розслідування злочинів.

Якби мали належний судовий контроль, що могли б побачити

Щонайменше таке:

1. Всі чули про склад злочину і знають: "Нема складу – нема злочину". Дуже спрощено, склад злочину виглядає так (і хай пробачать мені академічні колеги):

а) проти чого спрямований злочин (об'єкт);
б) як виглядав злочин і його наслідки (об'єктивна сторона);
в) хто вчинив злочин (суб'єкт);
г) мотиви злочину і наявність умислу (суб'єктивна сторона). 

Зупинимося на суб'єктивній стороні. Її відсутність найбільш очевидна. Якщо ми перечитаємо ст. 201-2 КК України, побачимо, що:

По-перше, такий злочин може бути лише умисним, із прямою формою умислу, неможливо продати гуманітарку з необережності.

По-друге, і це найголовніше, має бути наявна мета отримання прибутку.

У всіх випадках "волонтерських справ", які були оприлюднені в ЗМІ, і у всіх відомих у зв'язку із професійною діяльністю, відсутність умислу і мети отримання прибутку є очевидними.

Якщо волонтер отримав пожертву в розмірі собівартості авто чи теплику і надав допомогу у вигляді цих авт чи тепликів, про яку мету отримання прибутку може йти мова?

Доходить до того, що бізнесменів, які є цілком заможними людьми та сплачують чимало податків, звинувачують у тому, що вони хотіли "заробити" на броніках чи тепликах, які купляли собі у збиток і передавали захисникам України. Це абсурд імені "тих, хто повернувся". 

2. Питання гуманітарки регулюються законами "Про гуманітарну допомогу" і "Про благодійну діяльність та благодійні організації".

Якщо передивитися ці закони оком людини із нормальним світоглядом, а не оком "тих, хто повернувся" і тих, хто здійснює судовий контроль, можна побачити наступне.

Гроші, якими компенсувалася вартість закупки гуманітарки за кордоном, є не платою за продаж, а благодійною пожертвою (ст. 6 Закону "Про благодійну діяльність"). Тут наш волонтер виступає бенефіціаром, тобто набувачем благодійної допомоги.

Купивши за ці кошти за кордоном авто або теплик, наш бенефіціар перетворюється на донора гуманітарки (ст. 1 Закону "Про гуманітарну допомогу"). Завозить таку гуманітарку та передає її отримувачу без жодного прибутку і плати за свої послуги. Таким чином, передане авто, бронік або теплик, а також послуги та роботи з їхнього доставлення та відновлення чи ремонту є гуманітаркою, яка передається безоплатно і без жодної мети отримання прибутку.

Поєднання в одній особі статусу і набувача, і донора є абсолютно нормальним. Наприклад, благодійний фонд збирає пожертви на допомогу переселенцям – для тих, хто жертвує, фонд є набувачем пожертви. Потім із зібраних пожертв фонд купує та передає переселенцям одяг та їжу, перетворюючись на донора. Це саме відбувається і в наших випадках, особливо враховуючи, що ті, хто робили пожертви, й ті, хто отримували гуманітарку або мали її отримати, у всіх випадках є різними особами. 

3. Не будь-яке порушення закону є злочином.

Багато волонтерів від бізнесу усвідомлюють, що порушували закон, коли не оформлювали придбання гуманітарки та її приймання і передачу, збір пожертв і таке інше "як у книзі", тобто із дотриманням всіх бюрократичних вимог і правил щодо первинних документів і звітності.

І таке усвідомлення породжує своєрідне відчуття провини, коли приходять "ті, хто повернувся", і певну самооману щодо правомірності претензій.

Тут дуже важливо розуміти, що:

а) Порушення правил обліку та звітності не є злочином і тим більше не підпадає під ст. 201-2 КК України або будь-які інші статті КК, за якими можуть прийти "ті, хто повернувся".

б) Вимога щодо обов'язкового обліку благодійної діяльності не діє протягом воєнного стану, відповідна постанова ухвалена Кабміном ще 5 березня і є чинною.

Тому порадьтесь з адвокатом, перш ніж відчувати провину і думати, що ви щось зробили неправильно, а прийшли до вас, навпаки, – правильно.  

4. У кримінальному законі є обставини, які виключають злочинність діяння.

Всі чули про необхідну самооборону – це просто і зрозуміло.

Але окрім необхідної самооборони існує і така обставина, як крайня потреба. Крайня потреба має місце, коли формальні ознаки порушення існують, однак таке порушення вчинено для запобігання більшої шкоди, ніж воно завдало чи могло завдати.

Допомога захисникам України має своєю метою запобігання окупації країни рашистами. А окупація країни ворогом, поза всяким сумнівом, є набагато більшою шкодою, ніж будь-які формальні порушення, які існують в уяві "тих, хто повернувся".

Застосування концепції крайньої потреби повністю перекреслює більшість гучних "волонтерських" кримінальних проваджень. 

Отже, якби судовий контроль побачив наведені чотири пункти, теми для обговорення у нас би зараз не було.

І міняти треба не законодавство, як модно і просто казати, а практику правозастосування. Щоб у першу чергу судді усвідомлювали, що добро, справедливість, людяність і дух доброї волі (good faith) – не пусті беззмістовні слова, а обов'язковий базис для їх судового контролю і процесуальних рішень.

Здорова судова система здатна побороти будь-які недоліки правозастосування, виправити помилки законодавця і правоохоронців. Взірцем такого підходу є судова система США, яку і треба брати за зразок. Попри те що у нас різні правові системи, принципи та підходи, її цілком можна масштабувати і в Українї. 

Чого НЕ роблять "ті, хто повернулися"

Злочин може бути вчинений не лише у формі дії, злочинною може бути й бездіяльність.

Я вже згадував тут про параліч чиновників на початку вторгнення Росії.

Саме наслідки цього паралічу долали й долають "всім світом" волонтери, знаходячи й забезпечуючи все необхідне і більше.

Саме такий параліч є злочином у формі бездіяльності. Злочином, наслідки якого були б фатальними для країни, якби не волонтери.

Але ж чи маємо ми хоч одне кримінальне провадження з цього приводу? Мені про такі невідомо, а вам? 

Чому це дуже погано

Ще на початку повномасштабного вторгнення українські бізнесмени, які йшли волонтерити, із фаталізмом казали: "Ми робитимемо добро, хоч й знаємо, що після цього у нас будуть проблеми".

Такий фаталізм не є безпідставним. До людей із досвідом "ті, хто повернулися" приходили й після допомоги Євромайдану, і військовим у 2014 році, і після неймовірного об'єднання бізнесу заради боротьби з ковідом на початку пандемії.

Чи були вироки або бодай судові справи щодо цих бізнесменів? Мені про такі невідомо.

Але люди знали, що прийдуть знову. І прийшли. 

Позиція "тих, хто повернувся" спрямована не на захист країни, а на захист бюрократії й "системи".

Те, що вони роблять з волонтерами та адекватними чиновниками, в перспективі може вбити ініціативність здорової частини суспільства, і тоді "тим, хто повернувся,  може статися, буде вже нікуди більш повертатися.

Натомість бездіяльність і параліч вітаються відсутністю покарання, що сприяє збільшенню прошарку чиновників, що живуть за принципом "аби чогось не сталося". 

Що робити

У ЗМІ ширяться думки: те, що відбувається з волонтерами, – спрямована атака.

Чи згоден я з цим? Ні. Все, що відбувається, цілком лягає в стару парадигму загального діагнозу "тих, хто повернувся", не шукайте подвійне дно.

Поки захисники України нищать ворога на фронті, наш обов'язок також нещадно нищити внутрішнього ворога.

Тому:

1. Відповідайте "тим, хто повернувся" максимально жорстко, але в межах закону.

2. Якщо ви знаєте, що, попри якісь формальні огріхи, ви вчинили правильно, як людина і громадянин, поводьтеся з позиції правоти, а не з позиції провини.

3. Не намагайтеся "вирішити питання". Така спокуса може існувати, оскільки це здається швидким шляхом припинити неприємну увагу. Але це лише заохочує "тих, хто повернувся", і до вас приходитимуть знов і знов. Ваша увага має стати неприємною для "тих, хто повернувся", а не навпаки.

4. Робіть максимальний розголос – темні сили не люблять світло.

5. Об'єднуйтеся по всій країні задля відстоювання своїх прав і правоти – гуртом і батька бити легше. Формалізуйте об'єднання.

6. Ну і нарешті, обов'язково залучайте фахову юридичну підтримку, здатну працювати на світлі із п. 4. 

Не треба говорити про необхідність зміни закону під кожну хвору фантазію "тих, хто повернувся", треба максимально використовувати наявні інструменти та лікувати систему, змінюючи загальні підходи.