Обострение противостояния США и Ирана. Что это было?

Обострение противостояния США и Ирана. Что это было?

Главный консультант отдела военной и военно-экономической политики Национального института стратегических исследований
11.01.2020, 07:32

Целью США было напугать Иран, а не начать войну. Но дальнейшая нерешенность политических противоречий сохраняет возможности для новой эскалации (укр)

Безперечно початок 2020 року перш за все запам’ятається нам, як період загострення протистояння між США і Іраном. Знищення американцями 3 січня керівника спецпідрозділу "Кудс" Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) Касема Сулеймані розглядалося багатьма, як пролог до повномасштабної війни між США і Іраном із усіма негативними наслідками для Близького Сходу і світової економіки. Проте, на щастя, сторонам вдалося уникнути прямого воєнного зіткнення.

Пролог

Ескалації протистояння Вашингтону і Тегерану передувала цікава канва подій.

Спочатку, наприкінці грудня 2019 року, проіранські сили в Іраку напали на американську базу, внаслідок чого загинув один американець. У відповідь на це 29 грудня американці наносять удари по угрупованню Катаїб Хезболла, яке, на думку американців, стояло за атаками. Тегеран відповідає на це мобілізацією своїх сил в Іраку, які 31 грудня атакують і частково займають американське посольство в Багдаді. 3 січня США знищують Касема Сулеймані незадовго після того, як він прибув в аеропорт Багдаду.

Адміністрація Дональда Трампа мотивувала це тим, що, відповідно до даних розвідки, існувала загроза нових атак на американські об’єкти в Іраку, організатором яких мав бути саме Касем Сулеймані. Істинність даного твердження стала предметом гострих дискусій. В тому числі і лідерами Демократичної партії США теза про те, що Сулеймані готував нові атаки на американців, ставиться під сумнів.

Читайте также - Почему и как иранцы сбили украинский Boeing 737

Беззаперечним є той факт, що Сулеймані був одним із головних архітекторів посилення впливу Ірану на Близькому Сході, як раз за рахунок підривної діяльності різноманітних проксі-сил, які були лояльні Тегерану.

Проте, цей пролог до подій останнього тижня не можна розглядати поза рамками ширшого контексту останнього витка протистояння між США і Іраном. В тому числі, щоб зрозуміти, чому президент США дав санкцію на знищення впливового іранського генерала.

Старт цьому витку дав сам Трамп, який в травні 2018 року заявив про вихід Вашингтону із домовленостей 2015 року по іранській ядерній програмі. Замість цього була оголошена політика максимального тиску, метою якої мала стати нова угода, яка б накладала не лише безстрокові обмеження на іранську ядерну програму, але і змусила б Тегеран відмовитися від активної політики на Близькому Сході. По суті, президент США вимагає від Ірану капітуляції. Головним засобом політики максимального тиску щодо Тегерану стали економічні санкції США.

Перший рік нового витка конфронтації Іран вів себе доволі стримано, вважаючи що ця стриманість допоможе в боротьбі за позицію Європи. Проте ця стриманість не принесла жодного позитивного ефекту, в той час як ембарго на експорт нафти почало дошкуляти іранській економіці. Як наслідок, в Тегерані вирішили вдатися до більш рішучих кроків, які мали б стримати США. Мова йде про атаки на нафтові танкери і збиття американського розвідувального безпілотника RQ-4 Global Hawk в червні 2019 року.

Читайте также - Третья мировая или proxy war. К чему идет конфликт Ирана и США: 7 сценариев

Реагуючи на ці події, Дональд Трамп утримався від застосування воєнної сили у відповідь, хоча американські кораблі були готові нанести удари по системам ППО, які збили безпілотник США.

Така стриманість контрастує із рішучістю щодо Касема Сулеймані. Поясненням останнього може бути те що Трамп виходив із необхідності показати Ірану свою рішучість і готовність застосувати військову силу для захисту інтересів США. В іншому випадку Іран буде нахабніти все більше.

Слід згадати, що, окрім застосування сили в червні 2019 року, іранці атакувати об’єкти нафтової промисловості Саудівської Аравії в вересні того ж року. Тим самим виникав небезпечний прецедент – Тегеран здійснює військові провокації, а у відповідь жодної пропорційної реакції. Саме із цієї позиції виходила директор ЦРУ Джина Гаспел, яка виступала за фізичне знищення Касема Сулеймані.

Окремо на Дональда Трампа могли вплинути спогади про штурм американського посольства в Ірані в 1979 році – саме відповідні алюзії викликав штурм посольства США в Багдаді. Як наслідок, президент США виходив із необхідності чітко накреслити червону лінію Ірану, переходити яку небезпечно.

Як відповість Іран?

Зрозуміло, що після знищення Касема Сулеймані, головною інтригою була можлива реакція Тегерану. Безсумнівним було лиш те, що ця реакція буде, адже мова йде про імідж великої регіональної держави, а великі держави такі речі, як знищення власного впливового військового без відповіді, залишати не можуть, оскільки протилежне означає втрату обличчя.

З іншого боку, Тегерану було важливо не допустити виходу ситуації із під контролю, і переростання протистояння в відкрите воєнне зіткнення. Іран звичайно постійно розвиває свої конвенційні сили, включно із ракетним арсеналом, який тримає під загрозою арабські країни Перської затоки. Але конвенційний арсенал Ірану не співмірний із потенціалом США.

Власне, після знищення Касема Сулеймані, в очікуванні реакції Ірану американці вирішили нагадати Тегерану про неспівмірність конвенційних військових потенціалів, і, як наслідок, небезпеку для Ірану доводити протистояння до широкомасштабної відкритої війни.

З цією метою була прийнята низка кроків.

До Кувейту була переправлена бригада швидкого реагування 82-ї повітрянодесантної дивізії, на острів Дієго-Гарсія в Індійському океані були перекинуті стратегічні бомбардувальники В-52Н, на Близький Схід була спрямоване з’єднання морської піхоти, а також спецпризначенці Сухопутних військ. Ці сили мали доповнити авіаносне ударне з’єднання на основі авіаносця USS Harry S. Truman (CVN-75), який перебуває в Аравійському морі.

Такі дії США вписуються в концепцію "домінування в ескалації", шляхом демонстрації готовності до ескалації на вищих рівнях змусити супротивника відмовитися від непродуманих агресивних кроків, які можуть привести до цієї самої ескалації. По суті, це таке собі залякування противника перспективою масштабних бойових дій, до яких той не особливо готовий.

Читайте также - Обманули смерть и не сели на фатальный рейс. Пять историй людей, которым повезло

Насправді ж, американці не розглядали серйозно перспективи переростання протистояння в відкриту війну із Іраном. Доказом цьому є те, що американська тактична авіація не почала перебазовуватися із США поближче до Близького Сходу. Вашингтон ставив собі завдання налякати Тегеран, а не починати велику війну, яка вимагала б присутності тактичної авіації для знищення ракетних баз і морських сил КСІР. Та і надмірна концентрація сил США в регіоні Близького Сходу могла бути невірно трактована Іраном і, замість стримування, спровокувати Тегеран на непродумані дії із розрахунку "атакуй першим або втратиш всі наявні сили".

В будь-якому випадку, такі військові демонстрації із боку США не могли не враховуватися Іраном в рамках планування своєї реакції на знищення Касема Сулеймані. Риторично Тегеран обіцяв американцям ледь не кінець світу. Проте на практиці півтижня обдумував свою реакцію, пам’ятаючи про всі ризики.

Відповідь Ірану

8 січня Тегеран завдав удару по двум військовим об’єктам США в Іраку. За різними оцінками для удару було використано від 15 до 22 балістичних ракет. Дана атака стала певним підсумком ескалації протиборства між двома країнами. Тегеран підтвердив статус великої держави, зберігши обличчя. Особливо важливим для Ірану було те, що атака на американські бази в Іраку здійснювалася із їх території напряму, а не за рахунок проксі-сил.

США було важливим те, що, внаслідок іранських ракетних ударів, ніхто не постраждав. Тим самим Дональд Трамп не постав перед дилемою – або втрачати обличчя, або виводити ескалацію на новий рівень шляхом ударів у відповідь. США, звичайно, володіють відповідним потенціалом для ескалації. Але головним для Вашингтону було припинення даного витка ескалації на загал прийнятних умовах.

Відсутність жертв серед американського персоналу дозволяла це зробити – Іран втратив важливого генерала, який був символом активної політики в регіоні, в той час як американцям заподіяли лише незначну матеріальну шкоду внаслідок пошкодження інфраструктури баз.

Читайте также - Boeing 737 "сбили по ошибке". Украине нельзя с этим соглашаться

В цій ситуації відкритим залишається лише питання, що дозволило уникнути жертв серед американців – самообмеження Тегерану при плануванні і проведенні ракетного удару чи таки односторонні кроки США. Іран, начебто, попередив Ірак про те, що планується атака на американські об’єкти. Проте, на думку генерала Марка Міллі, який очолює Об’єднаний комітет начальників штабів США, Іран все таки прагнув американських жертв.

Як наслідок, уникнути їх допомогли односторонні кроки США такі відслідковування підготовки Ірану до атаки. Це дозволило вчасно евакуювати персонал до бомбосховищ. В будь-якому випадку, треба віддати належне американській системі, яка вирішила не покладатися виключно на залякування Ірану, але і прийняла низку заходів, які мінімізували ризики втрат і тим самим рятували президента США від необхідності або втрачати обличчя, або виводити ескалацію на новий рівень, чого в рік виборів глава Білого Дому хотів би уникнути.

Що далі?

Після 8 січня ситуація в протистоянні Іран-США стабілізувалася до певної міри – кожна із сторін апелює до того, що вийшла із витка ескалації із обличчям, не підірвавши імідж великої держави.

Проте подальша невирішеність політичних протиріч між Вашингтоном і Тегераном зберігає можливості для нової ескалації. Інша справа, що тепер Іран буде змушений рахуватися із тим, що США, як показали останні події, готові до застосування сили, коли іранці дозволяють собі надмірно провокативні кроки.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net

Комментарии

Последние новости
Популярное

"Я бы не выжила в ту зиму." Что снится в кошмарах психологам