Проблема | Антисанитария, лечить нечем. Мы просто сдохнем: как борются с COVID-19 в местах несвободы

22.07.2020, 17:08
Антисанитария, лечить нечем. Мы просто сдохнем: как борются с COVID-19 в местах несвободы - Фото
Фото - depositphotos.com

Что происходит в местах заключения во время пандемии COVID-19, и как там борются с вирусом, если вообще это делают (укр.)

Несправні рукомийники в їдальні, брудні й зламані туалети без перегородок, брак дезінфекторів та умовний масковий режим — такі протиепідемічні "норми" ще в травні зафіксували в Кропивницькій виправній колонії №6. Перевірку проводив представник Уповноваженого з прав людини й направив керівництву пенітенціарної установи та Державній кримінально-виконавчій службі (ДКВС) відповідні акти реагування.

Утім, за кілька тижнів після ревізії, 37-річний в'язень цієї ж колонії №6 помер на лікарняному ліжку. За день до смерті йому діагностували COVID-19.

Коли засудженого вперше госпіталізували в інфекційне відділення місцевої лікарні з діагнозом гостре запалення легень, ПЛР тест не підтвердив коронавірус, пояснює омбудсмен. Однак через супутні тяжкі й невиліковні захворювання, ув'язнений почувався дедалі гірше.

У центрі охорони здоров'я ДКВС стверджують, що після стабілізації стану, хворий категорично відмовлявся від лікування й наполягав перевести його до стаціонару медичної частини колонії. Ба більше, він мав от-от достроково вийти на волю через критичні проблеми зі здоров'ям (хворий уже не міг ходити й обслуговувати себе сам), а документи на його звільнення вже готувалися.

Проте згодом засудженого госпіталізували у закритий бокс місцевої лікарні вдруге, а повторний ПЛР тест таки виявив COVID-19. Чоловік помер унаслідок ускладнень, вочевидь, не доживши до звільнення кілька місяців. У пенітенціарних установах України зафіксували першу і наразі єдину смерть інфікованого на коронавірус.

У центрі охорони здоров'я ДКВС заявили: імовірно, інфікування в'язня відбулося за межами колонії. Оскільки випадків захворювання на COVID-19 серед засуджених та працівників даної колонії не було, а перший результат ПЛР тестування померлого був негативний.

Чи насправді в установі взагалі не було інфікованих, і чому зараження могли допустити поза межами колонії?

Ще наприкінці квітня Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань повідомило про перший випадок зараження COVID-19 у підконтрольних колоніях й ізоляторах. За збігом обставин, захворів заступник начальника тієї ж Кропивницької виправної колонії №6. З 16 квітня він перебував на лікарняному. У відомстві перевірили 21 особу, яка була в контакті з працівником на робочому місці. Ні в кого з них коронавірус не підтвердили.

Ба більше, 27 квітня, у Кропивницькому СІЗО, що знаходиться за кілька десятків метрів від колонії, також зафіксували хворого на коронавірус арештанта. З ним контактувало понад пів сотні осіб, які, за даними Південного міжрегіонального управління з ПВКП, здали аналізи й отримали негативні результати.

Тут важливо констатувати: принаймні два випадки захворювання у колонії та сусідньому з нею ізоляторі все ж були. Крім того, нестача карантинних заходів й ігнорування рекомендацій омбудсмена, підтверджують бездіяльність і халатність адміністрації установи до стану здоров'я в'язнів.

З іншого боку, якщо доведуть, що померлий засуджений усе ж інфікувався поза межами колонії, то чому це допустили, і хто відповідальний?

Як підтвердили в прокуратурі Кіровоградської області, за фактом смерті відомство відкрило кримінальне провадження за статтями: умисне вбивство та невиконання чи неналежне виконання медичним працівником професійних обов'язків унаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення. 

Не менш критичні умови утримання в'язнів в анонімному опитуванні описує один із засуджених Бердичівської виправної колонії: "У нас температурний скринінг співробітників колонії проводиться неробочим електронним термометром. Він показує не більше 33 градусів. Масок не вистачає. Дезінфікуючі засоби дуже сильно розбавляються і від них немає ніякої користі.  Повна антисанітарія, і медикаментів не вистачає. Засуджені починають проявляти своє невдоволення, оскільки позбавлені побачень з рідними. У разі появи одного хворого на COVID-19, ця інфекція пошириться миттєво, і менше ніж за добу вся колонія буде заражена. Лікувати нічим, і згодом ми просто здохнемо".

Не дивно, що через загрозу зараження, в'язні почувають себе в небезпеці. Це красномовно підтверджує випадок у Чернівцях. Як повідомляє секретаріат омбудсмена, у квітні арештанти Чернівецького ізолятора влаштували бунт і різали собі вени, коли дізнались про прибуття інфікованого коронавірусом ув'язненого.

Загалом, станом на 17 липня, в пенітенціарних установах України протестували 711 осіб з-поміж усіх в'язнів і персоналу, це близько 1% від загальної кількості. COVID-19 діагностували у двох засуджених, двох ув'язнених, 35-х працівників та дев'яти медиків. Цифри і справді досить низькі, та навряд чи їм можна сліпо довіряти. Особливо, якщо подивитись на статистику США, в тюрмах якої уже після завершення активної фази епідемії щотижня діагностують понад 2 000 інфікованих.

Із запровадженням карантину, Мін’юст прийняв нормативні акти для запобігання поширенню вірусу, і дійсно заборона відвідувань, спілкування в режимі відеоконференцій, обмежене пересування в'язнів і перевірка посилок дають свої результати.

Утім, не можуть залишатися без уваги жахливі побутові умови в камерах, низький рівень тестувань, катастрофічний брак масок, мила, дезінфекторів, медпрацівників та насамперед неможливості соціальної дистанції. Слідчі ізолятори вкрай переповнені, на початку року у Київському СІЗО в’язні навіть не були забезпечені базовим ліжком і були змушені спати по черзі.

Як змінити ситуацію?

Насамперед слід переглянути практику утримання осіб у СІЗО й застосовувати цей запобіжний захід у крайніх випадках. Окрім цього, ліміти на перебування в ізоляторах під час судового розгляду та практика пробаційного нагляду замість ув'язнення теж мають дати позитивні зрушення.

Не менш важливо покращити умови в самих пенітенціарних установах, зробити їх придатними для утримання людей, з пристойними туалетами, ліжками й, хоча б, базовим ремонтом. Необхідно забезпечити доступ ув'язнених до своєчасної і медичної допомоги, проводити діагностику і профілактику в пенітенціарних установах. Адже в'язні — це насамперед люди, які мають право на гідне існування.

Без сумніву, давно перезріло й питання амністії, яку не ухвалювали з 2016 року. Правильно реалізована амністія не лише значно розвантажить в'язниці та медичні частини, а й зможе запобігти розповсюдженню хвороби.

Варто розуміти, що амністія не передбачає звільнення небезпечних злочинців, на кшталт убивць, ґвалтівників і терористів. Тим паче, є ціла низка кримінальних злочинів, за якими вона апріорі неможлива.

Серед людей, які теоретично зараз могли б вийти на волю, вразливі категорії населення — неповнолітні, вагітні жінки, особи з інвалідністю або тяжкохворі, люди пенсійного віку, ветерани війни, учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Амністія є поширеною світовою практикою, особливо під час епідемії, актом прощення і проявом гуманізму, яким не варто нехтувати навіть у складний для країни час.

Оксана Покальчук

директорка Amnesty International Ukraine
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии

Последние новости
Популярное

Партнерський проектCOVID іде на зліт: як не підпустити коронавірус у лікарнях до інших хворих