Нещодавно мала привід задуматись про соціальну інклюзію та ексклюзію в широкому сенсі. Перше означає можливість для різних індивідів та груп брати участь в житті суспільства. Друге – виключення окремих груп з тих чи інших аспектів соціального життя, таких як освіта, праця, дозвілля, тощо.

Наявність пандусів у місті – приклад соціальної інклюзії. Можливість розраховуватись карткою за товари та послуги у сільській глибинці – приклад фінансової інклюзії.

За винятком країн Скандинавії, сучасні суспільства здебільшого не надто інклюзивні. Це проявляється в обмеженому доступі до якісних освітніх та медичних послуг, власного житла, дискримінації на ринку праці. І хоча тема нерівності та соціальної ексклюзії вже не одне десятиліття є однією з центральних у європейському інтелектуальному дискурсі, в широких колах вона спливає лише на фоні політичних ексцесів на кшталт перемоги Дональда Трампа на президентських виборах в США чи Брекзиту.

На термін "ексклюзія" я натрапила, коли почала шукати інформацію про причини невдалих політичних виборів. В демократіях маргіналізовані групи користуються своїм виборчим правом, щоб відновити справедливість у їх розумінні.

Варто зачепити тему інклюзії в Україні, і тобі одразу згадають радянську зрівнялівку і сталінські репресії. Або закидають, що пропонуєш халявне житло за рахунок Ілона Маска, який з низів піднявся на вершину ієрархії і винайшов свої геніальні ракети. Чомусь розмови про соціальні політики часто  зводяться до крайнощів.

Давайте подивимось на згадані питання через призму культурної еволюції.

Ексклюзія – один з проявів інстинкту ієрархічності. Схильність до ієрархій домінування притаманна живим істотам, що конкурують за обмежений ресурс. Але надбання цивілізації - це розвиток мислення, що відкриває можливості для не ієрархічних, не конкурентних підходів. З 1960-х років в авангарді культурної еволюції, націлений на інклюзію постмодернізм (зелена стадія розвитку в термінах інтегральної теорії) з рухами за громадянські права, захист довкілля, тощо.

Ієрархії сприяють ексклюзії та ексклюзивності. Ми любимо ексклюзив. Закриті житлові комплекси, освітні заклади для обраних, лакшері відпочинок, товари та послуги з приставкою VIP. І будь-які інші соціальні закриті клуби.

Індивідуальний вибір на користь лакшері і VIP потрібно поважати. Адже інклюзія у тому числі - про розмаїття смаків і виборів.

Хоча особисто моєму світогляду не відповідають товари і послуги "для обраних". Адже, якщо існують VIP, значить, існують і "неважливі люди", про що вже багато говорять.

Водночас, такий підхід не означає пропаганду дешевих, неякісних і однакових для всіх товарів та послуг. Більш дорогий товар можна обрати через те, що він більш якісний та/або виготовлений з дотриманням прав людини. Або ж його можна обрати, щоб підкреслити свій статус. Недарма ж маркетологи майже століття утовкмачували, що індивідуальність можна виразити через споживання.

На мою думку, ексклюзив і VIP – не найкращі цінності для індивідів та компаній. Проте їх надмірна критика віддаляє мене від інтегрального бірюзового світогляду, який вважається наступною стадією розвитку після постмодернізму. Інтегральність означає включення усіх попередніх світоглядів і розуміння, що до авангарду не можна дійти, перестрибнувши через якусь стадію.

Справжня інклюзія починається в головах, а не в чиновницьких кабінетах, де розподіляють державні кошти. І у кожного до неї свій шлях.

Проте варто пам’ятати, що, на відміну від тварин, люди не тільки споживають, але і створюють ресурс. Тож не обов’язково за нього жорстко конкурувати.