UA

Заложники фобии: как события 22 июня 1941-го влияют на поведение Кремля

Заложники фобии: как события 22 июня 1941-го влияют на поведение Кремля

политолог
22.06.2020, 14:32

Присутствие США и НАТО в Европе, Москва воспринимает, как угрозу. Ее претензии подпитывает фобия, сформированная событиями 22 июня 1941-го (укр)

Кожна велика держава має відповідну стратегічну культуру, що впливає на її стратегію. Під стратегічною культурою мають на увазі сукупність типової поведінки на міжнародній арені і відповідних уявлень, через призму яких трактується те, що відбувається навколо. Зрозуміло, що на відповідні уявлення і поведінку впливає попередній колективний пережитий досвід, який залишає значний слід на суспільстві загалом і на державних діячах зокрема.

Особливий вплив на стратегічну культуру мають національні трагедії. І 22 червня 1941 року займало особливе місце спочатку в радянській, а тепер і російській стратегічній культурі.

В цей день, як відомо, нацистська Німеччина почала військову операцію, ціллю якої було повне знищення СРСР. Внаслідок сукупності суб’єктивних прорахунків і об’єктивних факторів, нацистська Німеччина захопила стратегічну ініціативу і вже на початок липня, знищивши в прикордонних боях значну частину кадрової армії СРСР і важкої техніки, почала виходити до Дніпра. Над СРСР справді нависла небезпека знищення. Лише ціною значних людських втрат в процесі активної оборони в 1941-1942 роках, СРСР вдалося стабілізувати ситуацію і ліквідувати загрозу військового знищення.

Тому 22 червня 1941 року закарбувалося в радянській, а тепер і російській стратегічній культурі. Цей день і все, що він символізує, став таким собі втіленням ідеї «Ніколи знову» (Never again) для вже декількох поколінь спочатку радянських, а тепер російських керівників і еліт.

Звичайно, змінювалися обставини. Перш за все, поява та  розвиток ракетної зброї і покращення потенціалу авіації наносити високоточні удари без необхідності заходити в зону дії ворожої ППО, змістили акцент із страху неочікуваної повномасштабної наземної операції до страху ракетних і авіаційних ударів, які можуть паралізувати здатність ефективно вести оборону. В радянській, а тепер і російській військовій науці, для цього є спеціальний термін – «массированный ракетно-авиационный удар» (МРАУ). Підтвердженням цієї концепції в РФ вважають низку військових операцій США, починаючи із Війни в затоці в 1990-1991 роках.

Саме тому СРСР так агресивно реагував на розміщення в Європі американських балістичних і крилатих ракет на початку 1980-х років. Нинішні заяви керівництва і офіційні документ РФ лише підтверджують, що відповідне мислення – страх перед неочікуваним ударом, який поставить країну на межу виживання – продовжує зберігатися.

Це фіксують постійні заяви щодо того, що НАТО розгортає військову інфраструктуру біля кордонів РФ. США і Альянс не розгортають значної військової присутності на постійній основі біля кордонів РФ. Проте з 2014 року, справді відбувається відновлення і покращення військової інфраструктури в країнах ЦСЄ, яка зможе в випадку потреби прийняти додаткові наземні підрозділи і авіацію або забезпечити швидше перекидання сил із західної в східну Європу.

Так само прес-конференція начальника головного оперативного управління Генштабу РФ Сергія Рудського 1 червня 2020 року фіксує, що і через відповідну призму в Москві сприймають активі польоти стратегічної авіації США біля кордонів РФ, які почалися із кінця квітня, а також присутність сил американського флоту в Чорному, Балтійському і Баренцевому морях.

Врешті решт документ про основи політики РФ в сфері ядерного стримування від 2 червня 2020 року, також фіксує те, що посилення присутності США і НАТО в Центральній та Східній Європі (ЦСЄ), включно із можливістю розміщення високоточної зброї, сприймається в Кремлі як загроза – основа для неочікуваного масованого ракетно-авіаційного удару.

Проте в своїх претензіях, які підпитує фобія сформована під впливом подій 22 червня 1941 року, Москва завжди забуває додавати, що саме вона своїми діями часто створює зачароване коло ескалації і дилеми безпеки.

Американські ракети в 1980 роках з’явилися в Європі лише через розгортання радянських систем SS-20/РСД-10 Піонер з середини 1970-х років, які загрожували європейським країнам НАТО. Загрозу радянських ракет необхідно було зрівноважити американськими системами.

Так само нинішнє посилення присутності США і НАТО в ЦСЄ спричинене виключно наслідками агресії РФ проти України, внаслідок якої східні члени Альянсу почувають себе в небезпеці і вимагають реалізації кроків для посилення ефекту стримування. Або як справедливо нагадує про це Генсек НАТО Єнс Столтенберг, саме РФ, напавши на Україну, порушила Основоположний акт НАТО-РФ, який містив зобов’язання Альянсу утримування від збільшення присутності в нових державах-членах.

До 2014 року США скорочували військову присутність в Європі – в тому числі в 2013 році з Європи вивели останні американські танки. Загалом же НАТО взагалі не розширювалося в військовому плані на схід після відповідних політичних рішень по приєднанню нових членів в країнах ЦСЄ. Тим самим Захід виконував положення Основоположного акту поки РФ утримувалася від застосування військової сили щодо своїх сусідів.

Але сьогоднішню посилену присутність США і НАТО в ЦСЄ важко назвати загрозою для РФ. Мова йде радше про демонстрацію готовності виконати 5-ту статтю Вашингтонського договору, а не про створення непомітно якогось загрозливого для РФ угруповання сил і засобів. В кінці кінців РФ володіє відповідними засобами розвідки і спостереження, які дозволяють відслідковувати переміщення сил по Європі. І таким чином вважати, що США/НАТО можуть повторити за нинішніх технологій розвідки і спостереження те, що змогли нацисти 22 червня 1941 року, дещо наївно і неправильно.

Тому в кінці кінців саме РФ є джерелом власних фобій на даний момент. Точніше мова йде про ще один момент російської стратегічної культури – абсолютизація безпеки і переконаність, що заради власної безпеки можна нехтувати безпекою сусідів.

Спроба нейтралізувати Україну військовою операцію для убезпечення себе, як вважали в Кремлі, викликала в Києва гостре відчуття небезпеки і створило серед українського населення запит на дієві гарантії безпеки, якими в нинішній момент володіє лише НАТО.

Теж саме можна сказати про країни ЦСЄ в безпосередній близькості від РФ. Агресивні спроби Росії гарантувати власну безпеку створюють запит на кроки США і НАТО, посилення їх присутності в регіоні.

Тому поряд з трагедією 22 червня 1941 року, ще більша трагедія сучасної РФ - своїми ж спробами убезпечити себе. Але ці спробі на практиці перетворюються в загрози чи реальне застосування сили, і цим Москва лише погіршує ситуацію.

Створюється зачароване коло – спроби сусідів убезпечити себе від реальної російської загрози використовуються Кремлем для легітимізації власної агресивності постфактум і для подальшої ескалації.

Схоже на те, що в Москві так і не вивчили, як працює дилема безпеки і в чому суть концепції балансу загроз. Лише відхід від абсолютизації власної безпеки і перехід до концепції неподільності безпеки, можуть змінити ситуацію на краще. І сприяти тому, щоб страхи повторення 22 червня 1941 року повністю відійшли в минуле.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
Вакансии
Больше вакансий
Project Manager (впровадження CRM)
Киев Група компаній ЛІГА
Редактор стрічки новин
Киев Медіа холдинг Ligamedia
Head of PR
Киев Група компаній "ЛІГА"
Разместить вакансию

Комментарии

Последние новости
Популярное