Заложники фобии: как события 22 июня 1941-го влияют на поведение Кремля

Заложники фобии: как события 22 июня 1941-го влияют на поведение Кремля

политолог
22.06.2020, 14:32

Присутствие США и НАТО в Европе, Москва воспринимает, как угрозу. Ее претензии подпитывает фобия, сформированная событиями 22 июня 1941-го (укр)

Кожна велика держава має відповідну стратегічну культуру, що впливає на її стратегію. Під стратегічною культурою мають на увазі сукупність типової поведінки на міжнародній арені і відповідних уявлень, через призму яких трактується те, що відбувається навколо. Зрозуміло, що на відповідні уявлення і поведінку впливає попередній колективний пережитий досвід, який залишає значний слід на суспільстві загалом і на державних діячах зокрема.

Особливий вплив на стратегічну культуру мають національні трагедії. І 22 червня 1941 року займало особливе місце спочатку в радянській, а тепер і російській стратегічній культурі.

В цей день, як відомо, нацистська Німеччина почала військову операцію, ціллю якої було повне знищення СРСР. Внаслідок сукупності суб’єктивних прорахунків і об’єктивних факторів, нацистська Німеччина захопила стратегічну ініціативу і вже на початок липня, знищивши в прикордонних боях значну частину кадрової армії СРСР і важкої техніки, почала виходити до Дніпра. Над СРСР справді нависла небезпека знищення. Лише ціною значних людських втрат в процесі активної оборони в 1941-1942 роках, СРСР вдалося стабілізувати ситуацію і ліквідувати загрозу військового знищення.

Тому 22 червня 1941 року закарбувалося в радянській, а тепер і російській стратегічній культурі. Цей день і все, що він символізує, став таким собі втіленням ідеї «Ніколи знову» (Never again) для вже декількох поколінь спочатку радянських, а тепер російських керівників і еліт.

Звичайно, змінювалися обставини. Перш за все, поява та  розвиток ракетної зброї і покращення потенціалу авіації наносити високоточні удари без необхідності заходити в зону дії ворожої ППО, змістили акцент із страху неочікуваної повномасштабної наземної операції до страху ракетних і авіаційних ударів, які можуть паралізувати здатність ефективно вести оборону. В радянській, а тепер і російській військовій науці, для цього є спеціальний термін – «массированный ракетно-авиационный удар» (МРАУ). Підтвердженням цієї концепції в РФ вважають низку військових операцій США, починаючи із Війни в затоці в 1990-1991 роках.

Саме тому СРСР так агресивно реагував на розміщення в Європі американських балістичних і крилатих ракет на початку 1980-х років. Нинішні заяви керівництва і офіційні документ РФ лише підтверджують, що відповідне мислення – страх перед неочікуваним ударом, який поставить країну на межу виживання – продовжує зберігатися.

Це фіксують постійні заяви щодо того, що НАТО розгортає військову інфраструктуру біля кордонів РФ. США і Альянс не розгортають значної військової присутності на постійній основі біля кордонів РФ. Проте з 2014 року, справді відбувається відновлення і покращення військової інфраструктури в країнах ЦСЄ, яка зможе в випадку потреби прийняти додаткові наземні підрозділи і авіацію або забезпечити швидше перекидання сил із західної в східну Європу.

Так само прес-конференція начальника головного оперативного управління Генштабу РФ Сергія Рудського 1 червня 2020 року фіксує, що і через відповідну призму в Москві сприймають активі польоти стратегічної авіації США біля кордонів РФ, які почалися із кінця квітня, а також присутність сил американського флоту в Чорному, Балтійському і Баренцевому морях.

Врешті решт документ про основи політики РФ в сфері ядерного стримування від 2 червня 2020 року, також фіксує те, що посилення присутності США і НАТО в Центральній та Східній Європі (ЦСЄ), включно із можливістю розміщення високоточної зброї, сприймається в Кремлі як загроза – основа для неочікуваного масованого ракетно-авіаційного удару.

Проте в своїх претензіях, які підпитує фобія сформована під впливом подій 22 червня 1941 року, Москва завжди забуває додавати, що саме вона своїми діями часто створює зачароване коло ескалації і дилеми безпеки.

Американські ракети в 1980 роках з’явилися в Європі лише через розгортання радянських систем SS-20/РСД-10 Піонер з середини 1970-х років, які загрожували європейським країнам НАТО. Загрозу радянських ракет необхідно було зрівноважити американськими системами.

Так само нинішнє посилення присутності США і НАТО в ЦСЄ спричинене виключно наслідками агресії РФ проти України, внаслідок якої східні члени Альянсу почувають себе в небезпеці і вимагають реалізації кроків для посилення ефекту стримування. Або як справедливо нагадує про це Генсек НАТО Єнс Столтенберг, саме РФ, напавши на Україну, порушила Основоположний акт НАТО-РФ, який містив зобов’язання Альянсу утримування від збільшення присутності в нових державах-членах.

До 2014 року США скорочували військову присутність в Європі – в тому числі в 2013 році з Європи вивели останні американські танки. Загалом же НАТО взагалі не розширювалося в військовому плані на схід після відповідних політичних рішень по приєднанню нових членів в країнах ЦСЄ. Тим самим Захід виконував положення Основоположного акту поки РФ утримувалася від застосування військової сили щодо своїх сусідів.

Але сьогоднішню посилену присутність США і НАТО в ЦСЄ важко назвати загрозою для РФ. Мова йде радше про демонстрацію готовності виконати 5-ту статтю Вашингтонського договору, а не про створення непомітно якогось загрозливого для РФ угруповання сил і засобів. В кінці кінців РФ володіє відповідними засобами розвідки і спостереження, які дозволяють відслідковувати переміщення сил по Європі. І таким чином вважати, що США/НАТО можуть повторити за нинішніх технологій розвідки і спостереження те, що змогли нацисти 22 червня 1941 року, дещо наївно і неправильно.

Тому в кінці кінців саме РФ є джерелом власних фобій на даний момент. Точніше мова йде про ще один момент російської стратегічної культури – абсолютизація безпеки і переконаність, що заради власної безпеки можна нехтувати безпекою сусідів.

Спроба нейтралізувати Україну військовою операцію для убезпечення себе, як вважали в Кремлі, викликала в Києва гостре відчуття небезпеки і створило серед українського населення запит на дієві гарантії безпеки, якими в нинішній момент володіє лише НАТО.

Теж саме можна сказати про країни ЦСЄ в безпосередній близькості від РФ. Агресивні спроби Росії гарантувати власну безпеку створюють запит на кроки США і НАТО, посилення їх присутності в регіоні.

Тому поряд з трагедією 22 червня 1941 року, ще більша трагедія сучасної РФ - своїми ж спробами убезпечити себе. Але ці спробі на практиці перетворюються в загрози чи реальне застосування сили, і цим Москва лише погіршує ситуацію.

Створюється зачароване коло – спроби сусідів убезпечити себе від реальної російської загрози використовуються Кремлем для легітимізації власної агресивності постфактум і для подальшої ескалації.

Схоже на те, що в Москві так і не вивчили, як працює дилема безпеки і в чому суть концепції балансу загроз. Лише відхід від абсолютизації власної безпеки і перехід до концепції неподільності безпеки, можуть змінити ситуацію на краще. І сприяти тому, щоб страхи повторення 22 червня 1941 року повністю відійшли в минуле.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net

Комментарии

Последние новости
Популярное

Партнерский проект Интервью Фукуямы на Visa Cashless Forum 2020: о новой реальности и последствиях пандемии