Чому я проти ідеї про бронювання для тих, хто заробляє великі гроші
Чому я проти?
Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати та закінчувалось це, як правило, однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувались від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.
Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни у США. Однією з причин бунтів було незадоволення "комутаційними платежами" – можливістю заможних людей за 300 доларів (великі гроші на той час) не йти в армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну, або просто подивіться "Банди Нью-Йорка", там якраз цими бунтами фільм закінчується.
Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, з єдиними викликами і спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали один одному, коли у чергах до військкомату стояли один за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтівці й механіки, студенти й люди пенсійного віку.
Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.
Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має розв'язувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки шляхом того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне розв'язання задачі.
Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості й легкості ведення бізнесу, залучати іноземні інвестиції та зрештою зробити так, щоб специ у чомусь, наприклад, у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще. Це дасть плюс – економічне зростання – без мінуса соціальної напруженості. Хоча, звичайно, ухвалити будь-який нерозумний закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра настане, правильно?
І останній – не аргумент, а заклик.
Відкиньте цю ідею. Викиньте її з голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.
Воювати мають усі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають дотримуватись усі, незалежно від розміру гаманця. Страждати й розділяти біль, перемагати й програвати у війні мають усі, разом і поруч.
