Чому я проти "міст-героїв"
Все ж таки мені категорично не подобається стара радянська традиція з "містами-героями", яка була заново введена на початку повномасштабки.
Проблема, як завжди, із сенсами. Міста не захищають себе самі і стати героями не можуть. Це люди захищають міста, а не міста захищають людей.
Тому повторю не свою, але дуже правильну думку. У цій війні має бути два статуси для міст: міста героїв і міста-фортеці. Міста героїв – це ті, де ЦИВІЛЬНЕ населення вчиняло опір окупантам, як у Енергодарі, Мелітополі, Херсоні, інших містах.
І міста-фортеці – це ті міста, які оборонялися ВІЙСЬКОВИМИ і де точилися важкі бої як у місті, так і під його стінами: Маріуполь, Харків, зараз Авдіївка і Часік.
Так, міста теж гинули на цій війні. Міста були пораненими, скаліченими, з них витікало життя. Але міста постають із попелу, а люди йдуть назавжди, ризикуючи одним життям і віддаючи його за інших.
Саме тому "місто героїв", а не "місто-герой". Бо люди йдуть назавжди.
