Чому Китай навряд чи стане технологічною економікою
Щодо моделі економічного зростання Китаю. Поки що Китай надто прив'язаний до інвестиційної моделі зростання з акцентом на експорт продукції. І немає жодних підстав вважати, що настають якісь зміни. Можливо, це реальна оцінка владою Китаю великих складнощів на шляху до перетворення в високотехнологічну економіку.
Прагнення Китаю стати технологічною економікою навряд чи буде успішним з наступних причин:
- відсутність внутрішньо притаманної схильності до інновацій (на відміну від американців, британців, нідерландців тощо, які були лідерами усіх промислових революцій);
- інновації зароджується у вільних країнах, технологічні інноватори мають власну субкультуру, яка ґрунтується на політичному, релігійному та поведінковому плюралізмі – це суперечить ідеології й практиці Китаю;
- для розвитку інновацій потрібна терпимість до невдач, збитків. Вона є в США, Великобританії, країнах Північної Європи. У Китаї збитки можуть мати наслідком кримінальне переслідування й тривале ув’язнення. Ризик, без якого неможливі інновації, може коштувати занадто дорого.
Отже, після вичерпання зростання моделі за інфраструктурним типом і нереалізації моделі зростання, заснованої на внутрішньому попиті, Китай повернувся до моделі зростання за інвестиційним типом.
Модель Солоу (яка до речі добре пояснює економічне зростання Китаю за останні 45 років) стверджує, що такий тип зростання має межу – створити постійне економічне зростання на основі накопичення фізичного капіталу неможливо.
Утім, здається, що влада Китаю не має іншого вибору, ніж повернення до інвестиційної моделі зростання.
