Чому наш Саміт миру цього разу може спрацювати
Чесно кажучи, я сам до недавнього часу скептично ставився до Саміту миру та його результатів, але останні метушіння Китаю та Росії зі спробою організувати якусь "альтернативу" говорять, що вони серйозно ставляться до цього заходу та розуміють його дипломатичні наслідки. Той, хто не приїжджає на Саміт миру, — отже, він проти миру та за війну, що виглядає, м'яко кажучи, неприємно.
У Китаю вийшло, правда, не дуже. Всі потуги вилилися в якусь спільну заяву аж з Бразилією, де нічого нового ми не побачили, окрім порядку денного Саміту миру у частковому варіанті. Принаймні, в частині ядерної безпеки. Це Китай робить не від любові до України, а через побоювання за свою безпеку, оскільки непокоїться, що ядерні інциденти та, не дай Боже, застосування тактичної ядерної зброї призведуть до появи ядерної зброї у Японії та Кореї, які давно цього прагнуть. Промисловість до цього у них давно готова, що різко ускладнить безпеку Китаю, який хотів би, щоб його сусіди були беззахисні.
Взагалі, коли Китай говорить про "суверенітет та стабільність кордонів", він має на увазі не Україну, як багато хто думає, а Тайвань.
Бурхливу діяльність ми бачимо з боку Росії, яка майже у той самий період намагається зібрати міністрів закордонних справ країн БРІКС. Тобто щось припікає. Інакше навіщо така метушня? Але не думаю, що там щось кардинально відрізнятиметься від порядку денного саміту. І точно не буде підтримки війни проти України.
На мій погляд, наш Саміт миру більше схожий на Тегеранську конференцію 1943 року, де обговорювалося багато питань. Зокрема, як житиме світ після війни. Але це, звісно, тільки дипломатична межа, яка потребує наповнення на полі бою та ударів по російській енергетиці. Бо і в іншому разі це так і залишиться простою декларацією намірів.
"Добрим словом та пістолетом можна досягти більше, ніж добрим словом". "Добрі слова" – це дипломатія. А "пістолет" – це українська Армія.
