На мою думку, тут кілька найпростіших причин:
1. Тому що це було питання часу. Ердоган спочатку не збирався блокувати Швецію вічно чи просто за приколом. З самого початку було ясно, що це політичний торг, і врешті-решт НАТО буде розширено. Приклад Фінляндії минулого року вже став такою собі репетицією. Туреччина блокувала Швецію не через ідеологічні причини й не тому, що намагалася розвалити НАТО, а з суто прагматичних міркувань: урвати хоч щось, користуючись унікальним моментом.
2. Очевидно, що на Анкару чинився дуже серйозний тиск. Щоб його зняти, Ердоган пішов на поступки. Не тільки через тиск, але й з цієї причини. Зрештою, розривати відносини із Заходом заради членства Швеції в НАТО він не збирався. Захід потрібен Ердогану, як і Туреччина потрібна Заходу.
3. Стабілізація турецької зовнішньої політики. Після травневих виборів Ердоган пішов у технократизацію своєї політики та уряду з прицілом на місцеві вибори, плавний транзит влади та деідеологізацію відносин із Заходом. Це передбачало компроміс щодо Швеції, щоб усунути токсичність від цієї історії та згладити кути у відносинах зі США та Європою. До того ж Ердогану та його владі вже нічого не загрожує, тому можлива "зрада" від такого рішення вже не така страшна.
4. Це частина угоди. Те, що нам одразу не оголосили про параметри угоди, не означає, що домовленостей немає. Найімовірніше, туркам пообіцяли поступки, наприклад, продаж літаків F-16 або іншого озброєння, зняття санкцій, що залишилися, тощо. Чи виконають обіцянки — це інше питання. Потрібен час.