Не Безуглою єдиною. Є дієвий спосіб припинити нарешті "законопроєктні провокації"
"Завтра можу зареєструвати відміну росії", — написала у своїх соцмережах народна обраниця Мар'яна Безугла. І це не зовсім жарт. Згаданий випадок із реєстрацією законопроєкту про "привласнення державних функцій" від народних депутаток Безуглої та Третьякової проілюстрував відсутність ефективного фільтра для неякісних, недопрацьованих ініціатив або, цитуючи одну з авторок, "законопроєктних провокацій".
Народні депутати справді можуть зареєструвати будь-який законопроєкт, навіть якщо він не має жодного обґрунтування. Тож проблема "законодавчого спаму" у Верховній Раді — системна. З серпня 2019 року до лютого 2024 року у ВРУ зареєстрували 6800 законопроєктів, тобто в середньому півтори тисячі на рік. Для порівняння, у Польщі за рік ініціюють у середньому 450 законопроєктів, у Великій Британії — 229.
В Україні відсів неякісних ініціатив відбувається на етапах їх розгляду в комітетах та безпосередньо у сесійній залі. І зрештою лише п’яту частину проєктів ухвалюють.
Пані Безугла у своєму дописі зазначає, що її законопроєкт не виноситимуть на голосування. Однак цей документ уже на опрацюванні в комітеті. І це підсвічує ключову проблему в цьому питанні. Комітети Верховної Ради змушені опрацьовувати величезну кількість безперспективних законопроєктів замість ретельної роботи над дійсно важливими ініціативами. Це призводить до затримки реформ та порушення регламентних термінів.
Як можна виправити ситуацію?
Варто чітко прописати часові обмеження для впровадження ініціатив та посилити відповідальність за їх порушення. Найдовше законопроєкти зависають саме на етапі внесення їх до порядку денного Верховної Ради перед голосуванням. Цей період взагалі не обмежений часовими межами у чинному регламенті.
Усі законодавчі ініціативи слід фільтрувати на ранньому етапі — під час їх реєстрації:ʼ
разом із текстом законопроєкту автори мають подавати фахову оцінку ініціативи на відповідність чинному законодавству та Конституції, а не формальну відписку;
обґрунтування розрахунків фінансових витрат на впровадження законопроєкту;
пояснення цілей та очікуваних наслідків його ухвалення.
Лише після такого опрацювання документи мають потрапляти до профільних комітетів. Це допоможе розвантажити їх від чималої кількості "законодавчого сміття".
