Від "Тарапуньки і Штепселя" до "Кварталу 95". Як наші "гумор-шоу" продовжили колоніальну стратегію
Ось ці образи смішних малоросів, недолугих, дурнуватих, зі смішною вимовою, маркованих певними національними ознаками – вишиванка, прапор, "оселедець" тощо. У випадку українців ця колонізаторська традиція сягає щонайменше 19 століття в російській літературі. А через сто років втілюється вже не лише в літературі, а й у таких масових поппроєктах як, наприклад, "Штепсель і Тарапунька". Про це, до речі, писала шановна професорка Лариса Масенко, а також Євгенія Кузнєцова у новій книзі "Мова-меч". Рекомендую.
Цей етос "приниження" – а ще частіше "самоприниження" – плавно перейшов у часи незалежності. Імперія ніби розвалилась, але інерція колонізації триває. Тим паче коли вона підігрівається Москвою. Бо там, на жаль, завжди добре розуміли роль культури в таких речах – навіть на такому примітивному рівні, як КВК.
І якщо ви подивитесь КВК 90-х, то можете там побачити масу таких прикладів. І не лише у виконанні українців. Це самоглумління набуває особливого символізму, коли концерти відбувались у Москві. Іноді за присутності самого царя. Я зараз не даю цьому оцінки – лише констатую, як, на мою думку, це працювало.
Далі більше – наші "гумор-шоу" продовжили цю стратегію розвивати. В цьому нескладно пересвідчитись, переглянувши деякі новіші номери Кварталу або Дизеля. Висміювання або глумління над національно-мовними особливостями продовжилось на постійній основі. Не тому, що це якась хитра і продумана колонізаторська стратегія (майже впевнений, що автори про це не задумуються), а тому, що це працює. "Зал" рже, "зал" до такого звик. Саме тому, що публіці таке подавали десятиліттями. Справді, що може бути смішніше за висміювання "засідання львівської міської ради", де всі сидять у вишиванках з вусами, або ж специфічної мови закарпатців, правда?
Те, що вони зараз зробили в номері зі Скадовськом, це інша грань тієї самої історії. Ситуація змінилась, але ідеї ні. Зараз "не модно" висміювати вусатих галичан у вишиванках – зараз "україноцентричність" у тренді. Але нічого кращого, ніж те саме приниження, до якого вони звикли, автори не придумали. Просто перекинулись на жителів інших регіонів. Регіонів, де люди зараз страждають і борються за життя.
Передусім це свідчить про відсутність будь-яких уявлень про етику і відповідальність. Так, цей мейнстримний гумор так само, як і багато років поспіль, працює на вульгаризацію смаків і цінностей. І не має жодного уявлення про гідність та етику. В момент, коли нам потрібна максимальна солідарність і взаємопідтримка як спільноті, такі речі є геть не смішними. Вони огидні.
Але тішить те, що ми це зауважуємо і про це говоримо. А розуміння проблеми, як не крути, це вже крок на шляху до її вирішення.
