Якби це дослідження проводилося в країні Західної Європи, то воно було б темою перших новин
Якби це дослідження проводилось в країні Західної Європи, то воно було б темою перших новин у всіх телевізійних випусках, на перших сторінках реномованих газет і два тижні не сходило б з заголовків і токшоу. Я не жартую – в Європі опитування підлітків і молоді робляться регулярно, держава дуже уважно до них ставиться, аналізує і використовує. У нас, поки принаймі, ухвалення рішень на основі даних – мізерний виняток, зокрема в освіті.
Благодійний фонд SavED представив велике дослідження про освіту в часи війни. Там багато інсайтів та інформації для роздумів. Я ж залишу кілька моїх субʼєктивних рефлексій:
1. В Україні чомусь драматично бояться запитувати думку дітей, хай навіть майже дорослих підлітків для формування політик чи прийняття рішень. Це просто якась стіна страху. Мені зараз заперечать, що міністр освіти Оксен Лісовий не боїться і не раз вже проводив публічні дискусії з підлітками. Це правда. Але він виняток, і, на жаль, поки ці чудові розмови не знайшли вираження в рішеннях, які так потрібні українським підліткам.
Більшість дорослих в освіті боїться і не хоче чути думки дітей. Це очевидно з українських освітніх програм – навіть нові, які приймалися вже цього року, для 7-го класу, за стандартом НУШ – перевантажені зайвим матеріалом, який фізично неможливо вивчити за відведений час.
Я знаю випадки, коли школи, постраждалі від війни, зверталися до донорів по допомогу, ті були готові допомогти, але хотіли спочатку поговорити зі старшокласниками – як вони уявляють відбудову школи "краще, ніж було" чи якою вони б хотіли бачити старшу школу. І школи відмовлялися від допомоги – якщо умовою є опитування дітей.
2. Діти знають, що їх не хочуть чути. Тому відсоток дітей, які під час опитування сказали, що потребують психологічної підтримки чи допомоги (62%) – суттєво більший, ніж вважають їхні батьки і вчителі. Діти не кажуть про свої проблеми дорослим або ж якщо кажуть – їх часто не чують або проблеми не сприймають всерйоз.
3. Найбільше новин зібрала цифра, скільки школярів бачать своє майбутнє в Україні, скільки – закордоном. Залежно від песимістичності-оптимістичності медіа, одні обирали для заголовка цифру "26% українських школярів хочуть виїхати закордон" або ж "52% школярів бачать своє майбутнє в Україні".
І мене питали, що значать ці цифри. Але якраз ця цифра мене тривожить найменше. 52%, більш ніж половина, хочуть залишитися в Україні, попри повномасштабну війну – це багато. Але не факт, що саме, ті, хто так відповів, залишаться. Як і не факт, що 26%, які сказали, що хочуть виїхати, – виїдуть. Бо для молодих людей нормально хотіти побачити нове, хотіти змін і незнайомого досвіду.
Україні для відбудови будуть потрібні молоді люди з гнучким розумом, вмінням адаптуватися і готовністю вчитися новому. І я вірю, що повернуться відбудовувати Україну ті, хто хочуть розвитку, а не лише тихої стабільності.
