"Одноразові солдати" Кремля: як працює російська машина промислової утилізації людей

Війна, яку розв'язала Росія проти України, стала не лише зіткненням технологій та зброї, а й фундаментальним протистоянням світоглядів.

Росія вперто намагається підтримувати образ "великої держави", здатної вести тривалу війну й диктувати умови світові. Проте за цим фасадом приховується моторошна реальність: готовність без роздумів жертвувати власними громадянами у промислових масштабах.

***

На полі бою ми спостерігаємо жахливий парадокс: російське командування вибудувало специфічну ієрархію, де на найнижчому рівні перебувають так зване "штурмове м’ясо". Склад цих підрозділів формується не за принципом професійної придатності, а за принципом соціальної непотрібності для режиму.

Система "Шторм-Z" та подібні структури стали зручним інструментом "очищення" внутрішнього простору Росії. Люди, які мали б відбувати покарання або проходити реабілітацію, натомість отримують автомат і квиток в один бік. Для Кремля це подвійна вигода: утилізація "небажаного елемента" та створення масовості на фронті.

Останнім часом дедалі частіше на передовій з’являються громадяни країн Глобального Півдня. Обманом чи фінансовим тиском їх залучають до лав армії РФ. Не знаючи мови, не розуміючи контексту війни та не маючи жодної ідеологічної мотивації, ці люди стають ідеальним безликим ресурсом.

Також є економічні заручники. Бідність деяких регіонів Росії змушує чоловіків продавати своє життя за обіцяні виплати. Це "армія кредитів", де мотивація закінчується рівно там, де починається перший обстріл.

Використання людей з окупованих територій (ТОТ) – це ще більш трагічна і цинічна сторінка російсько-української війни. Окупаційні сили кидають місцевих жителів у перші хвилі штурмів. Це не лише порушує норми Женевської конвенції, яка суворо забороняє примушувати жителів окупованих земель воювати проти власної держави, а й перетворює так звану мобілізацію на інструмент прихованого геноциду, де місцеве населення стає розхідним матеріалом у чужій загарбницькій війні.

Всі вищезгадані групи об’єднує одне: відсутність якісної підготовки. Їх навчають мінімуму – як тримати зброю та в якому напрямку бігти. Вони інструменти для виснаження української оборони.

Попри наявність сучасних технологій, Росія повернулася до архаїчних методів ведення війни. Тактика полягає у безперервному тиску живою силою. Це виглядає як нескінченний потік малих груп, які кидають на українські позиції одну за одною.

Завдання "витратників" – виявити вогневі точки ЗСУ.

Коли український кулемет починає працювати по такій групі, російські оператори БПЛА та артилерія, що стоять позаду, фіксують координати. Таким чином, життя десятків солдатів розмінюється на виявлення одного бліндажа.

***

Російське командування свідомо йде на те, щоб українські захисники витрачали снаряди та дрони на дешеву, з точки зору Кремля, піхоту. Це цинічна математика виснаження ресурсів.

Вигляд безперервного наступу "зомбі-хвиль" має на меті пригнітити волю захисників. Проте ефект часто буває зворотним: кадри з FPV-дронів, де покинуті поранені окупанти блукають полем бою, лише підтверджують нікчемність ворожої системи.

Варто уникати небезпечної ілюзії, що вся російська армія складається лише з непідготовлених новобранців. За спинами приреченої піхоти ховається "другий ешелон" – професійні вбивці. Це оператори ударних безпілотників, досвідчені артилеристи, фахівці РЕБ та елітні підрозділи розвідки.

Саме вони становлять головну загрозу. Поки "витратники" гинуть у посадках, професіонали намагаються завдати точкових ударів, використовуючи зібрані дані.

Це створює парадокс сучасної війни: поєднання майже середньовічного ставлення до власної піхоти з використанням передових технологій.

Українські воїни змушені одночасно стримувати навали "біомаси" і протистояти професіоналам, які працюють за точними даними, координатами й алгоритмами. Така війна вимагає надзвичайної витримки, інтелекту й технологічної адаптації.

***

Російська армія нагадує механізм утилізації людей, де солдат – це витратний матеріал, який не має ні імені, ні майбутнього, ні цінності.

Стратегія "одноразових" солдатів – не прояв могутності. Це симптом глибокої кризи, спроба залити людськими тілами прірву між тиранією та світом, у якому життя має значення.

Оригінал