Притча про божевільного колекціонера і "гренландська манія" Трампа

Хлопчик виріс у мирному містечку, в оточенні добрих друзів. Сусіди тут звикли ділитися всім, що мали, і піклуватися один про одного. Якщо комусь була потрібна допомога по господарству, сусіди приходили й допомагали. Якщо потрібно було позичити інструмент – давали без зайвих слів. Хлопчик не знав і не уявляв собі іншого життя.

Хлопчик любив зустрічати листоношу і з часом захопився марками. Один із його сусідів, старший юнак, запросив його поглянути на свою колекцію. Хлопчик був у захваті.

"Тримай, – сказав юнак, простягаючи йому альбом, – бери його собі, користуйся скільки захочеш".

Так альбом перекочував у будинок до хлопчика. Минули роки, десятиліття. Хлопчик і юнак стали дорослими чоловіками, а ця позичена колекція так само залишалася символом їхньої багаторічної дружби.

Проте з роками інтерес хлопчика перетворився на хворобливу одержимість. Він перестав милуватися марками, більше не  думав про їхню красу чи історію. Ним заволоділа єдина жага – жага володіння. Він став говорити сусідові дивні, жахливі речі. Замість того щоб цінувати жест довіри, він почав злитися на саму думку про те, що сусід зберігає на ці марки хоч якесь право.

Одного разу вночі він увірвався в будинок до сусіда з пістолетом. Коли той прокинувся, безумець спрямував на нього зброю і закричав: "Бачиш? Я можу увійти у твій дім, коли захочу. Якби колекція була тут, а не в мене, я б її просто вкрав. З цього моменту ці марки – мої, і ти зобов'язаний це визнати".

Чого ж домігся божевільний колекціонер? Колекція і так була в нього. Він хотів, щоб усі визнали його право на них, але ніхто цього робити не став – і найменше його сусід.

Натомість божевільний колекціонер втратив дещо більше: добросусідство і бажання з ним співпрацювати. Тепер він сидить удома на самоті, перегортає сторінки й пише величезними літерами своє ім'я на обкладинці альбому.

Колекціонер занадто відірвався від реальності, щоб усвідомити: він власноруч зруйнував фундамент свого життя. До тієї фатальної ночі він міг позичити у свого сусіда – та й у будь-кого у кварталі – все що завгодно. Тепер же двері всіх будинків перед ним зачинені. У нього немає друзів і більше ніколи не буде.

У нього не залишилося нічого, крім його божевілля.

***

Ця притча – наочна ілюстрація зовнішньої політики США. Саме так президент Трамп ставиться до Гренландії, Данії та наших союзників загалом.

У Гренландії (як і на території будь-якого іншого союзника) немає нічого такого, чого ми не могли б отримати, просто попросивши. У цьому і є суть давніх довірчих відносин і того ладу, який уособлює собою НАТО.

Сьогодні Сполучені Штати й так користуються територією Гренландії. Наша військова база в Пітуффіку стоїть там уже десятиліття. Там дві сотні солдатів; якби ми захотіли розмістити тисячі – ми б це зробили. Ми робили так у роки холодної війни. Якщо американським компаніям потрібні ресурси Гренландії – вони можуть просто укладати контракти на їхню розробку та експлуатацію.

Якщо ми справді віримо в російську або китайську загрозу острову, про яку твердять президент і віцепрезидент, ми могли б розмістити там більше військ або запросити данців (і будь-яких інших союзників) зробити те саме. Ми могли б попросити данців побудувати ще одну базу. Ми могли б зайнятися реальною безпекою Арктики, замість того щоб заперечувати глобальне потепління і дозволяти Росії захоплювати монополію на будівництво криголамів.

Данці були нашими найвірнішими союзниками три чверті століття. База в Пітуффіку – символ цієї дружби. Коли 1951 року Америці терміново потрібен був цей плацдарм для ядерного стримування, данці відповіли згодою без вагань. Це був поворотний момент в історії НАТО – Альянсу, який обидві наші нації допомагали створювати за два роки до того.

Саме НАТО уможливлює американську присутність у Гренландії. І саме НАТО адміністрація США ставить під удар, коли загрожує своєму союзнику – Данії. Поки США і Данія пов'язані зобов'язанням захищати один одного, Гренландія є під захистом їх обох і всіх інших членів Альянсу. Якщо НАТО зникне, Гренландія тієї ж миті стане беззахисною – як, утім, і будь-який інший член союзу, включно з самими Сполученими Штатами.

Ніщо не могло б посилити Росію і Китай більше, ніж крах НАТО.

Трамп, подібно до божевільного колекціонера, вже має все, що можна побажати. Але він не здатен це оцінити – як не здатен оцінити й працю тих, хто створював цю велич.

Він не принесе Америці жодної користі, наполягаючи на "володінні" Гренландією, але він може втратити все, що робило американців захищеними та успішними. Він може втратити все своє "мирне містечко".

Порівнювати острів з альбомом марок може здатися дивним, і я прошу вибачення у гренландців за цю метафору. Але форма притчі куди чесніша, ніж спроби вдавати, ніби у Трампа є якесь виразне уявлення про інтереси США.

Він просто хоче бачити прапор, встромлений у сніг. Він просто хоче своє ім'я на обкладинці.

Тут немає нічого, крім чистого божевілля, і саме з усвідомлення цього факту доведеться починати.

Оригінал