Колеги-підприємці люблять говорити, що якщо суттєво скоротити ставки основних податків, то весь бізнес вийде з тіні, бюджет не постраждає, і всім, окрім "конверт-центрів" та корумпованих податківців, стане краще. Коли я був підприємцем і економістом-аматором, то теж так думав. Але потім, у міру перетворення на професіонала, зрозумів, що справа далеко не така проста.  

Звичайно, рахувати "по-мінфінівськи" лінійно – неправильно, бо надходження мають еластичність. Але хто знає еластичність у разі, наприклад, скорочення ПДВ? Нам декілька років тому вдалося оцінити еластичність для податків при розмитненні автомобілів та показати, що скасування акцизу не призведе до втрат бюджету. Проте, то був рідкісний випадок, як правило еластичність невідома. А у разі виникнення "дірки" у надходженнях закрити її буде дуже важко і потенційні кредитори в особі МВФ під таким зазвичай не підписуються.  

Є інша проблема, яку часто недооцінюють, зокрема й ліберальні "мейнстрімні" економісти: обґрунтована недовіра підприємців до держави. Приміром, уряд різко знижує ставки. Якщо бюджет виконано нормально (а це може статися лише якщо переважна більшість із тіні таки виходять), усі сторони справді у плюсах. Але, якщо шляхетну поведінку окремих суб'єктів бізнесу не підтримають інші, бюджет провалиться.  

Реакцію уряду неважко передбачити: щоб не допустити катастрофи, він влаштує великий "наїзд" на бізнес, причому в наших традиціях – саме на "білий", з великими доходами, який легко знайти, перевірити, виявити порушення (реальні чи уявні), донарахувати скільки потрібно, ще й власне матеріальне становище трохи поправити. У кращому разі – просто піднімуть ставки, у найгіршому – почнуть масово вибивати авансові платежі, влаштовувати рейди, блокувати накладні, не відшкодовувати ПДВ. Звідси стимул не виходити із тіні, а отже реформа приречена на провал.  

Державі потрібно насамперед перезавантажити податкову систему на нових засадах. Доки це за фактом митарі з планом надходжень і дискреційними повноваженнями – нічого не буде.  

По-друге, потрібен закон, який неможливо легко скасувати (на кшталт грузинського Акту економічної свободи), який забороняв би збільшувати економічний розмір уряду вище за певну цифру. Уряд, який допустив перевитрати, має автоматично йти у відставку.  

По-третє, потрібно реформувати корпоративний податок, дискреційний за своєю суттю, та налагодити недискреційне адміністрування ПДВ (сам ПДВ за своєю суттю не містить невиправних елементів дискреції, але азаровські вихованці...).  

І, нарешті, потрібен потужний "таран", здатний пробивати "дахи" конверт-центрів і різноманітних тіньовиків, які нікуди виходити не збираються у принципі. Тоді, у разі провалу, з'явиться реальна можливість влаштувати наїзд на них, а не на тих, хто повірив уряду і вийшов на світло. Найбільші організовані схеми наразі – це власне "конверти", які видають документи під лівий товар, переводять у готівку гроші на зарплату, крутять "скрутки" тощо; митниця; підакцизні товари; тіньове сільгоспвиробництво; тіньова (не плутати з ФОП!) роздрібна торгівля, та інший дрібний бізнес під різними дахами.  

У цьому списку немає нелегальної зайнятості та зарплат у конвертах, бо це не організовані кимось схеми, а поширені практики. З ними якраз і треба боротися насамперед зниженням податків, тому що силові методи у таких випадках неефективні та контрпродуктивні доти, доки ці практики залишаються масовими.  

Але, головне: перш ніж вирішувати питання "скільки", потрібно вирішити питання "як" – покінчити з азаровщиною. Послідовність має значення.