Тиха революція на Дунаї: Як Румунія стала ключовим архітектором української економічної стійкості

У міру того як війна Росії проти України затягується, Румунія непомітно стала одним із найважливіших партнерів України – змінюючи торговельні маршрути, енергосистеми, інфраструктуру й навіть міграційні потоки.

Майже через чотири роки після початку жорстокої війни Росії проти України вздовж румунсько-українського кордону відбувається трансформація, яку за межами регіону досі повністю не усвідомили. Те, що починалося як екстрена кризова реакція, переросло у значно глибший процес: прискорену економічну та інфраструктурну інтеграцію двох держав, чиї майбутні траєкторії дедалі тісніше переплітаються.

Вихід Румунії на позицію одного з ключових партнерів України означає більше, ніж воєнну солідарність. Це фундаментальна перебудова економічних зв’язків, яка формуватиме архітектуру європейської безпеки на десятиліття вперед.

Торгова революція

Цифри демонструють разючий розворот. До війни Румунія зазвичай була чистим імпортером українських товарів. Сьогодні ж вона експортує в Україну більше, ніж імпортує, зафіксувавши у 2024 році профіцит торгівлі в €650 млн.

Ця трансформація не була зумовлена воєнним збагаченням – вона відображає те, як інфраструктура стала рятівною артерією.

Коли Росія заблокувала чорноморські порти України, під загрозою опинилася глобальна продовольча безпека. Українське зерно годує мільйони людей в Африці та на Близькому Сході. Порт Констанца взяв на себе ключову роль, обробивши 28,3 млн тонн українського аграрного експорту  за перші три роки війни.

У пікові періоди обсяги сягали 14 млн тонн на рік – зробивши Констанцу найважливішим альтернативним маршрутом у момент, коли традиційні морські шляхи були перекриті.

Торговельні відносини є взаємними. Україна залишається критично важливою для румунської промисловості, постачаючи 28% напівфабрикатів сталі, 44% цементу, 65% паливної деревини та 72% сої.

Це не залежність – це взаємозалежність, саме той тип зв’язку, який створює довготривалі партнерства.

Енергоміст до Європи, збудований у надзвичайному режимі

Мабуть, жодне досягнення не ілюструє глибину румунсько-української співпраці краще, ніж події березня 2022 року.

24 лютого, у день вторгнення російських військ, Україна від’єдналася від енергосистем Росії та Білорусі. Національна мережа працювала в ізольованому режимі – вразлива та самотня.

Далі сталося інженерне й політичне диво: екстрена синхронізація з континентальною європейською енергосистемою була завершена всього за два тижні – процес, який зазвичай триває роками.

30 червня 2022 року Румунія стала  першим комерційним партнером України з експорту електроенергії. Пропускна спроможність швидко зросла – зі 100 мегават до 1 050 мегаватів у квітні 2023 року.

Під час катастрофічної зими 2022–2023 років, коли російські ракетні та дронові удари знищили приблизно 40% української генерації та мереж, можливість імпортувати електроенергію з Румунії допомогла утримати українські міста у функціональному стані. Лікарні працювали. Тепло постачалося. Базові послуги вижили.

Інфраструктура майбутнього

Румунія не просто реагує на кризу – вона будує інфраструктуру для довгострокової інтеграції.

Автомагістраль  A7 "Moldova Motorway" є найбільшим інфраструктурним проєктом в історії країни: 450-кілометрова траса вартістю 6,7 млрд євро від Бухареста до Сірета на українському кордоні.

Близько 160 км уже введені в експлуатацію, а завершення проєкту заплановане на серпень 2026 року. Після цього час у дорозі зі столиці до України скоротиться із семи годин до менш ніж чотирьох.

Ще показовіше те, що Румунія взяла на себе фінансування дорожнього будівництва безпосередньо в Україні – безпрецедентний приклад транскордонних інфраструктурних інвестицій.

Проєкт швидкісної траси Сучава–Сірет включає 12,65 км у Румунії та модернізацію 15 км української траси М19.

Європейська комісія схвалила €4,2 млрд спеціально для коридору A7 до України у межах нового інструменту Security Action for Europe.

Цієї зими в Румунії відкривається  другий логістичний хаб, який доповнить наявний об’єкт у польському Жешуві.

У перспективі румунські та українські посадовці обговорюють  міст між Ісакчею та Орлівкою через Дунай – проєкт вартістю €1 млрд, що кардинально покращить сполучення з Одеським регіоном.

Людський вимір: циклічні біженці

Найскладніший аспект румунсько-українських відносин пов’язаний із понад 200 000 українців, які нині перебувають у Румунії під тимчасовим захистом – що робить її п’ятою за чисельністю приймаючою країною ЄС. Але це не типові біженці. Майже 60%  планують повернутися в Україну – найвищий показник у Європі.

Рівень інтеграції на ринку праці становить лише 22%, тоді як 24% не працюють і не шукають роботу. Ці показники довго дивували аналітиків, поки не проявився характерний патерн.

Багато з них – "циклічні біженці", пов’язані з морською галуззю України. В Одеській та Миколаївській областях значна частина населення працює у міжнародному торговельному флоті. Типова модель виглядає так: кілька місяців у рейсі, потім кілька місяців удома. В умовах воєнного стану чоловіки мають обмеження на виїзд з України – але коли моряки повертаються з рейсів, їхні родини можуть тимчасово возз’єднуватися за кордоном.

Сукупні дані – від авіаційної логістики до аномалій у показниках повернення – свідчать про те, що родини моряків є визначальною демографічною групою української присутності в Румунії. Їхня кількість, імовірно, становить від 40 000 до 60 000 осіб.

Сформувався стійкий цикл: родини моряків приїжджають до Румунії на два–чотири місяці під час берегової відпустки, а потім повертаються до прибережних міст України, коли чоловіки й батьки знову виходять у рейс. Бухарест і Констанца стали пріоритетними напрямками завдяки географічній близькості, прямим автобусним маршрутам до Одеси та розвиненій морській інфраструктурі.

Цей круговий рух пояснює незвичну статистику. Високі наміри повернення свідчать про те, що багато хто ніколи не планував постійного переселення. Низький рівень зайнятості логічний, коли перебування є тимчасовим. Економічна неактивність корелює з короткостроковими візитами, зосередженими на сімейному житті, а не на побудові кар’єри.

Ці процеси створюють унікальні виклики для державної політики. Стандартні підходи до інтеграції біженців виходять із припущення про постійне переселення. Циклічним громадам потрібні гнучкі документальні процедури, тимчасові житлові рішення та освітні моделі для дітей, які проводять час між двома країнами. Ці молоді люди ризикують випадати з обох національних систем, отримуючи фрагментовану освіту, що може негативно позначитися на їхньому майбутньому.

Водночас з’являються й можливості. Українські компанії у сфері гостинності та роздрібної торгівлі слідують за своїми "мігруючими" клієнтами до Румунії, використовуючи впізнаваність брендів для створення транскордонних операцій. Тимчасова міграція поступово стає драйвером регіональної економічної інтеграції.

Партнерство, а не благодійність

Те, що розгортається між Румунією та Україною, – це не історія про благодійність. Це тверезий і прагматичний вибір на користь спільного майбутнього.

Румунія ставить на карту свої порти, дороги та електромережі, оскільки її власний добробут і безпека тепер безпосередньо залежать від виживання України.

Для України це більше, ніж підтримка у критичний момент. Це практична демонстрація того, як виглядає європейська інтеграція задовго до формального вступу до ЄС: електроенергія тече спільною мережею, зерно транспортується через порт ЄС, а родини знаходять тимчасовий прихисток, не розриваючи зв’язків із домом.

Бізнес уже читає карту швидше за багатьох політиків. Понад 200 румунських компаній  залучені до проєктів, пов’язаних із відбудовою України, а  сотні українських фірм  працюють по обидва боки кордону.

Їхні фінансові показники говорять просто: коли дороги, залізниці й регуляторні правила починають збігатися, з’являється прибуток – навіть під час війни.

Тиха революція на східному краю Європи несе важливий урок для всього континенту. Безпека більше не формується лише в залах самітів чи офіційних комюніке. Вона будується кілометр за кілометром на трасах до Сірета, судно за судном у Констанці та школа за школою в містах, які приймають українських дітей на семестр, а потім проводжають їх додому.

Якщо Європа хоче зрозуміти, яким насправді буде її майбутнє з Україною, їй варто спершу подивитися на Румунію. Саме на цій ділянці мапи солідарність і власний інтерес нарешті зійшлися – і результатом стало партнерство, від якого жодна зі сторін уже не може дозволити собі відмовитися.