RU

Історія | Адмірал Ставрідіс написав книгу про війну. За 10 років західний світ може загинути

Адмірал Ставрідіс написав книгу про війну. За 10 років західний світ може загинути - Фото
Китай - США (колаж - Дмитро Кругліков/LIGA.net)
08.09.2021, 13:45

"2034: A Novel of the Next World War". Нова велика історія від LIGA.net у співавторстві з відомими мислителями та вченими зі всього світу

Рік 2034. Після серії інцидентів у Південно-Китайському морі з військовими кораблями США та Китаю відносини між країнами пройшли точку неповернення. І дві наймогутніші держави планети виступили одна проти одної зі зброєю в руках. 

Попри сотні мільярдів доларів інвестицій, надійне озброєння та мужність американських військових, на всіх полях бою Третьої світової війни США не можуть подолати коаліцію Китаю, Росії та Ірану. І кожен американець – від Білого дому до рядового морпіха з гвинтівкою в руках – починають розуміти, що поразка у цій війні неминуча.

Наведені рядки не є скриптом чергового голлівудського блокбастера, сетингом комп’ютерної гри чи фантазією аноніма в коментарях у соцмережах. Вони взяті з анотації до книги Джеймса Ставрідіса, чотиризіркового адмірала США у відставці та колишнього верховного головнокомандувача сил НАТО у Європі "2034: A Novel of the Next World War", яка побачила світ навесні 2021 року, але вже встигла наробити галасу в США та світі.

Мотивом до написання книги стало зовсім не бажання відставного військового заробити на голосній темі до адміральської пенсії, а донести до якомога більшого кола осіб тезу про втрату переваги США над Китаєм у близькому майбутньому та неминучість поразки у разі прямого військового зіткнення. 

Серйозним аргументом на користь загрози є те, що одне з найбільших англомовних видань світу Wired пішло на безпрецедентний крок: викупивши права на публікацію, виклало у відкритий доступ значну частину книги Ставрідіса, сподіваючись, що тези адмірала подіють подібно до вакцини і врятують світ від найгіршого сценарію.

Сам автор The Next World War публікує аналітичні статті, виступає з лекціями та публічно дискутує з головними think-танками Америки, обстоюючи свої тези. Наймогутніша військова машина планети – армія та ВПК США – у разі зіткнення з КНР може не просто забуксувати, але й виявитися безсилою. 

Більш того, на думку Ставрідіса, час спливає, і щороку відставання Китаю від США скорочується, а в низці галузей Піднебесна вже випереджає США.

Останніми роками відносини США та Китаю стають все більш напруженими, і повірити у реалістичність військового зіткнення Вашингтона та Пекіна стає все легше.

У цьому спецтексті LIGA.net разом з кращими мислителями та авторами зі всього світу намагається з'ясувати, чи є голос "пророка" Ставрідіса самотнім і чи дійсно військова перевага у новій світовій війні буде не на боці Заходу.

Цей текст написаний за підтримки передплатників LIGA.net. Через півтора місяці ми публікуємо текст в загальний доступ. Якщо ви хочете першими читати спецтексти LIGA.net і не пропускати найцікавіше – оформіть підписку "Партнер". Ми також відключимо для вас рекламу і будемо щотижня надсилати переказ 10 найкращий історій від топмедіа з усієї планети.

ЧОМУ ВІЙНА МОЖЛИВА

У відносинах Пекіну та Вашингтона є низка конфліктних питань – від суперечностей щодо справедливих принципів торгівлі та трактувань прав людини, до прямих територіальних суперечок. Боротьба відчувається в усіх глобальних сферах, але у військовому сенсі головне значення мають саме суперечки за території та острови, які західні аналітичні центри одностайно визнають найбільш імовірними сценаріями початку прямого конфлікту.

Чи не найгостріша проблема – китайські претензії в Південно-Китайському морі. Через його акваторію щороку проходить морський торговельний трафік на майже $3,5 трлн, 40% усіх світових перевезень скрапленого природного газу та низка інших критично важливих перевезень.

А через Малаккську протоку, яка з’єднує Південно-Китайське море з Індійським океаном щороку проходить майже половина світового товарообігу. Крім того, Південно-Китайське море має значну ресурсну цінність. Лише розвідані запаси нафти у шельфі становлять 11 мільярдів барелів, а природного газу – близько 190 трильйонів кубометрів. 

Також значну цінність для розташованих поблизу держав становлять біоресурси моря, зокрема, рибні промисли, які за сумарним обсягом посідають четверте місце в світі.

В різній формі претензії на перекроювання ліній територіальних вод та зон виняткових економічних інтересів в Південно-Китайському морі мають усі країни регіону та два прямі військові союзники США – Філіппіни та Тайвань.

Розповідає LIGA.net професор Роджер Дінгман з Університету Південної Каліфорнії та фахівець з політики США в Тихоокеанському регіоні: "Через активне економічне зростання країн Азійсько-Тихоокеанського регіону та інтенсифікацію морського трафіку, невирішені в процесі деколонізації регіону в ХХ столітті територіальні суперечності в Південно-Китайському морі різко загострилися останніми десятиліттями. І йдеться не лише про природні ресурси. Через складну географію рифів та мілин доволі значне за площею море має обмежену кількість придатних до активного суднохідного трафіку ділянок. Включення цих ділянок до своїх територіальних вод або зон виняткових економічних інтересів є ключовим завданням сторін, що конфліктують".

Яблуком розбрату є острови Спратлі – купка острівців, скель та рифів сумарною площею менше п’яти квадратних кілометрів, які за звичних умов значно більше інтересу мали би викликати у чайок та бакланів, аніж у держав. 

Але є одне але. Визнання суверенітету однієї з країн над островами дасть її уряду контроль над 400 000 квадратних кілометрів акваторії Південно-Китайського моря і дасть змогу буквально "взяти за горло" найважливіші торговельні маршрути світу.

"Основою стратегії Китаю з набуття суверенітету над островами стала їхня мілітаризація та штучне нарощування площі, – розповідає LIGA.net адмірал Вільям Феллон, колишній очільник Тихоокеанського командування США та аналітик центру міжнародних досліджень МІТ. – Мета Китаю – змінити правовий статус з рифів на острови та розширити територіальні води. З цією метою з 2013 року КНР побудувала у Південно-Китайському морі понад 3000 акрів штучних островів та десятки військових об’єктів, серед яких аеродроми, гарнізони та ракетні батареї".

Адмірал Ставрідіс написав книгу про війну. За 10 років західний світ може загинути

Головний союзник США у регіоні – Філіппіни, безпекові зобов’язання Вашингтону перед якими аналогічні союзним відносинам США з країнами НАТО, тривалий час судилися з Китаєм щодо статусу островів та свободи судноплавства. 2016 року міжнародний арбітражний суд в Гаазі повністю задовольнив позовні вимоги Філіппін, але Китай рішення суду проігнорував. 

Відтоді США періодично направляють у Південно-Китайське море військові ескадри, аби продемонструвати незаконність китайських претензій, а з 2018 року почастішали випадки, коли у морі одночасно перебували авіаносні групи як США, так і Китаю.

"Китай стверджує, – пояснює адмірал Феллон, – що згідно з міжнародним правом іноземні військові не можуть проводити діяльність зі збору розвідувальних даних, наприклад, розвідувальні польоти у винятковій економічній зоні КНР у Південно-Китайському морі. На думку США та їхніх союзників, відповідно до конвенції ООН про морське право (UNCLOS), вони повинні мати свободу судноплавства через китайську зону у морі та не зобов’язані повідомляти про військову діяльність".

Конфронтація США та Китаю наразі є однією з найбільших суперечностей між державами та найпопулярнішим сценарієм моделювання збройного конфлікту. 

Але проблеми не обмежуються лише цим регіоном. Китай має наполегливі територіальні претензії до ще одного прямого союзника США, якого Вашингтон зобов’язався захищати у разі агресії, – Японії.

Йдеться про острови Сенкаку, або ж, за китайською версією, Дяоюйдао. Острови розташовані за 170 кілометрів на північ від Тайваню і наразі перебувають під контролем Японії. 

Але на офіційному рівні Китай постійно заявляє про свій суверенітет над архіпелагом, а будь-яке вживання японської назви Сенкаку "баниться" у китайському сегменті інтернету. 

Причини інтересу до островів аналогічні до ситуації в Південно-Китайському морі – контроль над нафтогазовими родовищами та акваторією Східно-Китайського моря. 

За останні роки відбулася низка інцидентів, коли військові судна обох країн прибували до островів, аби продемонструвати прапор, а Пекін активно займається будівництвом штучних островів, аби максимально огородити японські територіальні води.

Розповідає LIGA.net професор Говард Стофер, колишній старший працівник Держдепартаменту США та професор Університету Нью Хевен: "Для Вашингтона питання приналежності островів Сенкаку/Дяоюйдао важливе також в контексті проблеми Тайваню. З огляду на китайські трактування принципів судноплавства у зоні виняткових економічних інтересів, їхній контроль над даними островами відріже Тайвань з півночі та розірве дугу безпеки, яку США разом із союзниками намагаються побудувати у східному Тихому океані".

Статус Тайваню (офіційна назва – Республіка Китай) також є яблуком розбрату у відносинах Пекіна та Вашингтона. З початку 1970-го, коли уряд Чана Кайші нарешті "попросили" з Радбезу ООН, де той представляв Китай, та замінили на представників КНР, США на підставі закону про відносини з Тайванем постійно постачають на острів озброєння та надають політичну підтримку Тайбею. 

Уряд Китаю вважає Тайвань лише "бунтівною" провінцією і пропонує відновити територіальну цілісність країни за принципом, який був застосований під час інтеграції Гонконга, – одна країна/дві системи. Якщо миром ситуацію не розв’язати, Пекін постійно демонструє готовність до військових методів – тримає поблизу Тайваня флотське угрупування та значну кількість авіаційних та ракетних озброєнь.

США не мають прямих військових зобов’язань перед Тайванем, але відповідний закон зазначає, що Штати мусять "протистояти будь-якому вдаванню до сили чи інших форм примусу, які могли би поставити під загрозу безпеку, соціальне чи економічне становище людей на Тайвані".

Відносини США з Тайванем постійно коливалися разом з розвитком відносин з КНР. І наростання суперечностей останніх років позначилося на підтримці Тайбею.

Розповідає LIGA.net професор Дуглас Крінер з Бостонського університету, фахівець з військової політики США: "Адміністрація Трампа активізувала постачання зброї до Тайваню та демонструвала готовність підтримувати стабільність політичного правління острову. Крім того, запроваджені проти КНР санкції через події в Гонконзі, стали демонстрацією, що розуміння принципу "одна країна/дві системи" разюче відрізняється у Пекіна та Вашингтона. Адміністрація Байдена поки не заявляла про зміну позиції".

Звісно ж, суперечності між США та Китаєм не обмежуються територіальними суперечками у Тихому океані. Країни потроху втягуються у глобальне протистояння у багатьох сферах: від трактувань міжнародного права і прав людини, до технологічних перегонів та торговельних воєн. Втім, саме суперечності прикладного характеру є найбільш критичними в контексті імовірної війни.

"Подібно до подій Холодної війни, – пояснює професор Дінгман, – коли протистояння США та СРСР велося на багатьох рівнях, але саме конкретні безпекові інциденти у Берліні, Кубі та інших випадках ставили світ на грань війни, то якщо ми говоримо про нову Холодну війну між США та Китаєм, взаємні претензії в Тихому океані є головними гарячими точками".

ЯКЩО ДІЙДЕ ДО ВІЙНИ

Протягом десятиліть різноманітні рейтинги військової потужності впевнено надають першість збройним силам США. Тим не менш, Китай за роки американського військового домінування провів успішну еволюцію власних військових потужностей від стереотипних "орд призовників з калашами" до сучасних збройних сил, які у значній частині досліджень тіснять традиційного "номер два" військових рейтингів – Росію.

Суха статистика свідчить про значну перевагу Сполучених Штатів над Китаєм у більшості категорій військового потенціалу, за винятком чисельності військових на активній службі та мобілізаційного резерву (що, враховуючи майже півторамільярдне населення Китаю, є очевидним).

КНР посідає друге місце в світі за військовими витратами з обсягом оборонного бюджету $178 млрд, Вашингтон на збройні сили 2021 року планує витратити майже у втричі більше – $740 млрд. Кількаразова перевага США зберігається у кількості боєздатної авіації, бронетехніки, логістичних та транспортних можливостей.

Утім, до кожного з пунктів військової переваги США над Китаєм суворі реалії додають по одному "але". Ці поправки і стали основою теорії адмірала Ставрідіса про імовірну поразку США у війні з Китаєм.

"Китай немає високих витрат на персонал Збройних сил, – пояснив Ставрідіс у статті для видання Nikkei Asisa. – Крім того, їхня військова діяльність загалом зосереджена у Східній Азії, на відміну від дуже дорогого глобального масштабу військових зусиль США. Крім того, значний рівень військових витрат Китаю не відображається у офіційних документах. Загалом, з точки зору ресурсів, США все ще мають перевагу, але не настільки переконливу, як здається".

Враховуючи, що США та Китай розділяє найбільший океан планети, особливе значення у ймовірному протистоянні набувають військово-морські сили. 

З одного боку, за кількістю "капітальних" бойових кораблів Китай мало що може протиставити флоту США, який нараховує 11 атомних авіаносців, 22 крейсери та 69 есмінців. 

КНР може похвалитися лише двома авіаносцями на основі радянського проєкту – Ляодун (який будувався в Україні під ім’ям важкий авіаносний крейсер "Варяг" і у недобудованому вигляді був проданий Китаю в 1998 році) та Шаньдун, які не обладнані паровою катапультою та можуть запускати літаки лише з неповним завантаженням.

Крім того, Китай має 50 есмінців та 49 фрегатів. Але за чисельністю підводних човнів незначно переважає США (79 проти 68), а також обганяє США за кількістю корветів, ракетних та торпедних катерів на порядок.

Розповідає LIGA.net аналітик Ерік Хегінботем з Центру міжнародних досліджень МІТ, асоційований член аналітичної корпорації RAND: "Щодо простої кількості військових кораблів, Китай переважає США. А китайські верфі майже щотижня випускають нові військові кораблі, особливо відносно низькотехнологічні патрульні ракетні катери, корвети та фрегати". 

"Тим не менш, – продовжує Хегінботем, – американські кораблі мають більший тоннаж, наділені кращими наступальними та оборонними системами, а також набагато досвідченішими екіпажами. Тому вирішальним у протистоянні є чинник географії потенційного військового конфлікту. Якщо Китай зможе повністю реалізувати потенціал прибережних кораблів у багатих на острови Південно- та Східно-Китайському морях, за моєю оцінкою, перевага може бути на його боці".

На думку адмірала Феллона, різницю у авіаносцях Китай може перекрити завдяки островам: "Одними з головних об’єктів, які КНР споруджує на островах, є злітно-посадкові смуги. Фактично ми спостерігаємо появу десятків "островів-авіаносців".

Сфера, в якій США продовжують утримувати однозначну перевагу, – це бойова авіація. Лоб в лоб Китай може протиставити США понад тисячу винищувачів, оснащених застарілою авіонікою та двигунами (хоча формально Китай входить до обмеженого кола країн, які мають на озброєнні винищувачі п’ятого покоління, за офіційними характеристиками стелс-винищувач J-22 Китаю не дотягує до західних аналогів. Основний кістяк ВПС Китаю складають винищувачі радянських зразків. 

Захист повітряного простору Піднебесної є одним з стратегічних завдань розвитку ВПК Китаю. Уряд країни вкладає значні ресурси у розвиток галузі. Крім того, наслідуючи стратегію СРСР, Китай намагається підготувати асиметричну відповідь на американську перевагу у повітрі через розгалужену та потужну систему протиповітряної оборони.

Розповідає LIGA.net професор Едвард Гейст з Університету Північної Кароліни, аналітик RAND: "Всю другу половину ХХ століття США реалізовували перевагу у повітрі проти країн, які мали дуже слабкі системи ППО – В’єтнаму, Іраку, терористичних угрупувань на Близькому Сході. Вважати, що досягти швидкого повного домінування у повітрі проти країни зі значними можливостями вражати літаки, є великою помилкою. До того ж тут працює економічна логіка, адже часто засіб ураження є значно дешевшим та масовішим за його ціль".

У перспективній сфері безпілотної авіації ситуація більш неоднозначна. З одного боку, США мають цілком заслужену репутацію країни з найбільшим досвідом успішного бойового застосування безпілотників. Але на користь Китаю свідчать виробничі потужності. У сфері цивільних безпілотників китайські компанії контролюють 80%, а про обсяги постачання ударних та розвідувальних апаратів для китайської армії можна лише здогадуватися – дані засекречені. 

Адмірал Ставрідіс написав книгу про війну. За 10 років західний світ може загинути

Ударні апарати державної китайської компанії Aviation Industry Corp. активно використовуються у бойових операціях у Нігерії, Лівії, Синаї та Ємені, а їхньою рішучою перевагою перед західними аналогами виступає ціна – до $2 млн за одиницю проти стартової ціни у $15 млн за американські та ізраїльські аналоги.

Таким чином, у більшості сфер розрив у військових потенціалах США та Китаю демонструє тенденцію до скорочення. І є чинники, які не дозволять США повністю реалізувати перевагу. 

Адмірал Ставрідіс висловив припущення, що у низці перспективних технологій – зокрема, гіперзвукової зброї, квантових обчислень, військового штучного інтелекту та кіберзброї, Китай вже випереджає США. Але перевірити цю тезу неможливо через засекреченість інформації. 

В будь-якому разі, у Китаю залишається перевага, яку не подолати вливаннями у нові розробки та закупівлі – географія.

"Комунікації, захист логістичних ланцюжків та доставляння амуніції та поповнень – все це у разі конфлікту біля берегів Китаю буде викликом для США, в той час як КНР фактично працюватиме з власної території", – додав аналітик Хегінботем.

Присвячена аналізу географічного чинника у ймовірному протистоянні США з Китаєм доповідь корпорації RAND, яка виконує функції стратегічного аналітичного центру для Міноборони США, свідчить, що з наближенням китайської території перевага армії США у бойових можливостях скорочується аж до настання фактичного паритету з КНР вже сьогодні. Ситуація, кажуть аналітики, кардинально змінилася з 1996 до 2017 року (часу публікації дослідження), і тенденція – на користь Китаю.

"Географічний чинник виступає також проблемою для оперативного реагування на ситуацію. Справа в тому, що сили, розміщені в регіоні для стримування Китаю, та сили, необхідні для знищення достатньої кількості китайських сил, в допустимі терміни – не тотожні. А отже, у разі настання кризової ситуації, китайському флоту достатньо вийти з баз, а силам США необхідно буде дістатися з протилежного берегу Тихого океану або взагалі з інших театрів", – пояснює професор Гейст.

АЛЕ США ТА КИТАЙ – НЕ ЄДИНІ ГРАВЦІ

Одним з найбільш очевидних способів забезпечити перевагу над суперником, окрім вливань у власний ВПК, є створення надійних союзів. І у США в цьому значна фора, адже країна продовжує успішно впроваджувати систему військових союзів, що залишилася з часів Холодної війни.

Ситуація з НАТО є доволі неоднозначною, адже європейські держави розташовані на іншому боці континенту і навіть в разі застосування Сполученими Штатами п’ятої статті Вашингтонського договору, зможуть зробити реальний внесок у бойові дії лише після тривалого періоду доставляння військ та техніки до театру бойових дій, що в умовах конфлікту високої інтенсивності може призвести до ситуації, коли вже буде нікому і ніде допомагати.

Розповідає LIGA.net професор Барі Позен з МІТ, фахівець зі стратегічних військових доктрин: "Винятком може бути Велика Британія, якщо їй вдасться реалізувати план "глобальної Британії" та забезпечити присутність в усій акваторії світового океану. В такому разі британські сили, розміщені в Тихому океані, зможуть допомогти американським як у стримуванні КНР та захисті свободи судноплавства, так і на перших етапах імовірного конфлікту".

Але і без НАТО США мають низку союзників на сході Тихого океану, які можуть внести суттєвий внесок у розвиток потенційного конфлікту. В першу чергу йдеться про Японію, Південну Корею та Австралію, які мають помітні військові потенціали, а також про Філіппіни, які забезпечать США близькими до території КНР базами.

Австралія разом з Новою Зеландією та США входять до безпекового блоку АНЗЮС (Australia, New Zealand, The United States), а також скеровували військові контингенти на допомогу США, починаючи з корейської та в’єтнамських воєн, закінчуючи операцією в Афганістані. У рейтингу Global Firepower Index армія Австралії посідає 19 місце в світі, а ВМС володіють пристойним флотом фрегатів та есмінців (10 місце), також в країни багато вертольотоносців (четверте місце).

Японія, відповідно до своєї Конституції, не має права на армію, але в обхід основного закону уряд створив доволі серйозні сили безпеки. За оцінкою Global Firepower Index, військовий потенціал Японії посідає п’яте місце в світі.

За показником сили бойової авіації Японія посідає шосте місце, а японський флот може похвалитися високою технологічністю та значною кількістю вертольотоносців та есмінців (друге місце в світі). 

Військові відносини США та Японії регулює договір про взаємну військову співпрацю та гарантії безпеки, відповідно до положень якого офіційний Токіо не зобов’язаний вступати у війни між США та третіми країнами, але мусить захищати американські військові бази, розміщені на території Японії. 

Втім, у разі конфлікту з Китаєм, японські острови неминуче стануть важливою оперативною базою для США, що, відповідно до безпекових зобов’язань, зумовлює фактичну участь Японії у бойових діях.

Республіка Корея (також відома як Південна Корея), за підрахунками GFI, володіє шостим військовим потенціалом у світі. Корейські ВПС також посідають п’яте місце у глобальних рейтингах, а флот – 13. 

Відповідно до положень договору про взаємну оборону, Південна Корея зобов'язана надати допомогу в разі нападу на США, а також сплачує внески за розміщення американських військових, які беруть участь у стримуванні КНДР, протиракетних та протиповітряних комплексів США. 

Але через агресивність сусіда – Північної Кореї – потенційна участь південнокорейських сил у конфлікті між США та КНР може бути обмеженою.

"Військові сили Республіки Корея значно скуті постійною загрозою від надмірно мілітаризованої КНДР. Ступінь їхньої допомоги США у протистоянні Китаю дуже залежить від політичного клімату на півострові", – зауважив професор Дінгман.

Зазначені країни з помітними військовими ресурсами мають взаємні безпекові зобов’язання з США вже сьогодні, але огляд союзників США в регіоні був би неповноцінним, якщо не згадати головного потенційного партнера Вашингтона у протистоянні з Китаєм – Індію.

Адмірал Ставрідіс написав книгу про війну. За 10 років західний світ може загинути

Відносини між Індією та Китаєм означені низкою проблем, серед яких територіальні претензії у Гімалаях (через що періодично спалахують криваві сутички з десятками жертв); Китайська підтримка традиційного індійського суперника – Пакистану; наміри Пекіну щодо експансії в Індійському океані, які непокоять індійський уряд, зокрема, проєкти будівництва військово-морських баз в Камбоджі та Пакистані.

Ще у 2016 році США та Індія підписали меморандум про логістичний обмін. За дещо нудною назвою договору ховається конкретна військова домовленість, що дозволила обом країнам використовувати військові бази одна одної. 

У жовні 2020 року країни доповнили безпекові домовленості договором про взаємний доступ до військової інформації. Між США та Індією започатковано низку форматів безпекових консультацій, а також створена міжнародна платформа QUAD за участі Австралії та Японії, яка вже проводила спільні військові навчання та "слово в слово" повторює американські тези про свободу судноплавства в регіоні.

"Делі традиційно уникає формулювань "військовий союз" у своїй зовнішньополітичній риториці. Але реальні кроки на зближення з Вашингтоном у сфері протидії Китаю мають більше значення, ніж назви договорів та декларацій", – пояснює професор Крінер.

У разі приєднання до антикитайського альянсу, Індія надасть на підтримку США другу за чисельністю та четверту за силою армію та ВПС, а також дев’ятий флот. Не кажучи вже про величезний демографічний потенціал, який повністю може врівноважити перевагу Китаю в "живій силі".

Що може протиставити проамериканській коаліції Китай. На перший погляд – небагато. Єдиним офіційним військовим союзником КНР є Пакистан, який скований Індією та мало що може запропонувати у війні в Тихому океані. 

Крім того, північнокорейський режим дуже залежить від економічної підтримки з боку КНР, тож цілком може виступити на боці "братніх китайських комуністів". Втім, існує стратегічна перспектива, для недопущення якої США вже сьогодні докладають значних зусиль – союз Росії та Китаю.

Говорячи цифрами, Росія додасть Китаю другі в світі за показником Global Firepower сухопутні сили, другий флот та ВПС. Крім того, РФ володіє найбільшим на планеті парком бронетехніки та значним бойовим досвідом, накопиченим за роки війни в Україні та Сирії.

"У всіх наших моделях конфлікту, коли Китай та Росія виступали як союзники, на США очікувала поразка, навіть якщо військове командування не робило помилок і реагувало на ситуацію за оптимальною стратегією", – заявив Девід Охманек, провідний аналітик RAND.

Ключовою проблемою протистояння російсько-китайському альянсу для США є зростальна географія імовірного конфлікту, де кожен з суперників використовуватиме свої географічні переваги, а США муситимуть розділяти сили між протилежними сторонами Євразії.

Адмірал Ставрідіс написав книгу про війну. За 10 років західний світ може загинути

Розповідає LIGA.net професор Еван Монтгомері, провідний аналітик Центру стратегічних та бюджетних асигнувань, Університет Вірджинії: "США повинні бути готовими знищити сотні китайських суден або тисячі російських броньованих машин лише за кілька днів з початку конфлікту. Адже наші союзники розраховують не на "справедливу помсту" за їхнє знищення, а на надійний захист. Досягти цього одночасно на двох театрах дуже важко".

Наскільки близьким є російсько-китайський союз. Відповідь на це запитання дати непросто, адже, як пояснив професор Стофер, фактично в обох країнах накладене табу на публічне обговорення російсько-китайських відносин, крім офіційних заяв. 

З одного боку, Москва та Пекін демонструють зближення. Путін та Сі Цзиньпін регулярно обмінюються візитами та люб’язностями, Росія активно купує китайські технології та підтримує активні економічні зв’язки з Піднебесною. Крім того, обидва режими апелюють до історичної спадщини комунізму та заявляють про наміри ревізії існуючого міжнародного укладу.

З іншого, практично повністю відсутня інформація про реальну військову співпрацю РФ та КНР, а от випадки, коли одна сторона встромляла іншій палиці у колеса не поодинокі. Як приклад, Росія є найбільшим експортером зброї до Індії, чиї відносини з Китаєм, м’яко кажучи, не є простими. Також не зовсім стикуються інтереси КНР та РФ у Центральній Азії, на Близькому сході та у Африці.

"Найбільшою проблемою співпраці двох авторитарних лідерів є те, що головним має бути хтось один. Але не схоже, що Путін чи Сі збираються поступитися першістю один перед одним. На боці Росії теза про військове домінування та "глобальне проникнення". Китай аргументує претензії на першість економічною перевагою", – зауважив професор Позен.

Загроза російсько-китайського альянсу наразі є предметом серйозних суперечок у середовищі американських зовнішньополітичних теоретиків, пояснення якої вимагає невеликого історичного екскурсу.

У найбільш напружені для США роки Холодної війни альянс Радянського Союзу та Китаю дав комуністичному блоку величезні ресурси для військового тиску на США та їхніх союзників. 

Коли в середині 1960-х між СРСР та КНР відбувся політичний розрив та навіть короткотривалий збройний конфлікт на Далекому Сході, США з ініціативи президента Ніксона та держсекретаря у 1971 році "провернули" дивовижний з точки зору політики маневр, тепер відомий як "китайська карта", і фактично перетворили Китай на власного союзника у протистоянні з СРСР.

Майже за 50 років опісля Генрі Кіссінджер запропонував адміністрації Трампа повторити історію "китайської карти", але навпаки – вирвавши Росію зі стратегічних обіймів Китаю. У патріарха зовнішньої політики США знайшлося багато послідовників, які періодично закликають адміністрацію вже нового президента переглянути відносини з Росією, але не менше у цієї ідеї є й критиків.

"Для Росії співпраця з Китаєм – це стратегічний імператив, і альтернативи цій співпраці сьогоднішнє російське керівництво не бачить, – зазначають Юджин Руммер та Річард Сокольскі, аналітики фонду Карнегі. – Замість того, щоб намагатися посварити Москву та Пекін, Вашингтону варто зосередитися на виробленні чіткої стратегії, яка виходитиме з реалістичної оцінки мотивації і можливостей Росії та Китаю, оскільки проблеми, пов'язані з цими країнами, США доведеться розв’язувати ще довго".

Поки що адміністрація Байдена не демонструє намірів загравати з Росією, що не може не радувати Україну, критично залежну від американської позиції щодо РФ. Але на стратегічному рівні це означає, що Сполученим Штатам доводиться готуватися не просто до протистояння з Китаєм в Азії, а до значно глобальнішої боротьби, яку цілком можна порівняти з Холодною війною ХХ століття.

ЩО ЧЕКАЄ НА УКРАЇНУ У ТАКОМУ СЦЕНАРІЇ

Протистояння США та КНР, з усіма його неочевидними перипетіями, може здаватися дуже далеким від України, її бід та інтересів. Але відголоски та прямі акти протистояння Вашингтона та Пекіна доволі часто проявляються на берегах Дніпра.

З одного боку, Україна надзвичайно сильно потребує допомоги США у розв’язанні головних безпекових викликів, а також підтримки західних фінансових інституцій. Курс на інтеграцію до НАТО та ЄС не мало не багато закріплений в Конституції України.

Поруч з тим, інституційно Україна залишається доволі слабкою державою, і політичні режими часто проявляють схильність "багатовекторності" зовнішньої політики, переносячи реалії внутрішньої політичної боротьби з постійними договорняками та схемами на зовнішню арену.

Це робить українську державу привабливою для Китаю, яка на публічному рівні потребує засвідчення, що "китайський шлях" стає  дедалі популярнішим у світі, і його обирають не лише третьосортні африканські та центральноазійські країни, але й держави, які були "на порозі НАТО", проте "передумали" і стали на бік "великої китайської мрії".

Розповідає LIGA.net китаєзнавець Макар Таран, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка: "Домовленості з Україною важливі для Китаю не з погляду економіки чи товарообігу, а геополітики. Вони показують, що китайська парадигма розвитку, китайський імідж, китайська притягальність – вони є щонайменше рівнозначними західній. І це є дуже серйозним пропагандистським аргументом для китайських політиків та китаєфілів, що так звана китайська модель має визначати геополітичний розвиток країн".

Якщо подивитись на кількість заяв про відносини України та Китаю, які посипалися в ЗМІ за останні кілька місяців, а також динаміку візитів до китайського посольства у Києві, складається враження, що Україна вирішила підіграти амбіціям Піднебесної.

Слова керівника президентської фракції у парламенті Давида Арахамії про корисний досвід компартії Китаю, ледь не погрози "повороту на Схід" з вуст спікера української делегації на переговорах щодо Донбасу Арестовича, підписана "інвестиційна угода" з Китаєм та розмова президента Зеленського з Сі Цзіньпіном – все це дає підстави китайцям прямим текстом говорити, що Україна обирає "китайський шлях". 

Зокрема, у публікації одного з головних англомовних китайських ЗМІ China Morning Post, де у райдужних тонах описуються, як через відмову Заходу надати Україні ПДЧ у НАТО, Україна переосмислила зовнішньополітичні перспективи та переконалася у "правильності китайської альтернативи".

Важливим контекстом подібних заяв є час їхнього виголошення. Наразі в процесі активної підготовки перебуває візит Зеленського до Вашингтона, і черговий раз нагадувати Байдену, який займається будівництвом антикитайської коаліції, які "чудові перспективи" відносин України та Китаю, видається доволі дивним кроком.

Розповідає LIGA.net аналітик Ярослав Божко, голова центру політичних студій "Доктрина": "Подібні заяви завдають неабиякого удару американсько-українськими відносинами. Але складається враження, що саме подібного ефекту Банкова і добивалася. Ми спостерігаємо спробу підвищити власну цінність перед візитом, посилити ілюзію стратегічної багатовекторності Києва. Адже якби китайський поворот був справді реалістичним, усі в Києві прекрасно розуміють, що США цьому би протидіяли всіма доступними засобами, тому ніхто настільки публічно це зближення не афішував би".

Шанси, що в чинному геополітичному положенні Україна зможе успішно провернути китайський маневр під носом у Байдена, є практично нульовими.

"Якщо Вашингтону нав’язуватимуть умови "пастки Фукідіда", йому буде набагато простіше змести всі фігури з шахівниці, аніж продовжувати гру", – наголосив Божко.

Крім небезпеки запороти візит Зеленського до Вашингтона, тривогу також викликають постійні розмови та угоди про спільні інфраструктурні проєкти з КНР. Через подібні інвестиції Китай вже неодноразово затягував слабші країни у фактичну боргову кабалу. І йдеться не лише про бананові республіки Африки та Азії, а навіть розвинені країни-члени НАТО на зразок Чорногорії, у якої Пекін за недобудовану гірську дорогу відібрав найбільший вантажний порт, і зусилля уряду щодо його повернення залишаються марними навіть за підтримки ЄС.

Китаєзнавець Таран додає, що підписання інфраструктурних договорів з КНР має м’який, але руйнівний вплив на порядок денний та зовнішньополітичний імідж України. 

На його думку, якщо китайські гроші йдуть вслід за західними, це нормально. Але якщо вони передують західним інвестиціям – ситуація характерно інакша. 

"Тим паче, що інфраструктурні проєкти не є лише економічними, а часто демонструють стратегічний курс країни. Інфраструктура завжди дотична до безпекових питань. Таким чином, активна співпраця з КНР може не дати значного економічного ефекту, але вибити нас з категорії надійних партнерів США. Вашингтон прискіпливо спостерігає за вектором розвитку українсько-китайських відносин, а в чутливих сферах готовий втручатися", – говорить Таран.

ОБИРАЙТЕ СТОРОНУ

За десятиліття з часів завершення Холодної війни ситуація однополярного світу з однозначним домінуванням США сформувала стабільні правила гри. Але сьогодні ці правила потроху відходять у минуле. Як можна зрозуміти з огляду стратегічної ситуації, США та Китай наближаються до паритету у багатьох сферах, а прогнози імовірної сутички не залишають жодній зі сторін однозначних шансів на легку перемогу. 

Подібно до логіки першої Холодної війни, у новому протистоянні перспектива перетворення на лінію фронту загрожує будь-якій країні з нестабільною владою, слабкими інституціями та територіальними претензіями з боку сильніших сусідів. Україна вже пошрамована війною з Росією, яку активно сватають у союзники Китаю, і питання про те, чи варто відвертатися від союзників і влазити у нову війну на незрозуміло чиєму боці, – є риторичним.

Попередження адмірала Ставрідіса наробили галасу в світових медіа, та як показує прискіпливий аналіз ситуації, загроза поразки у війні з Китаєм вже давно не є новиною в середовищі американських стратегічних мислителів. 

Китай продемонстрував нечуване економічне та технологічне зростання за останні десятиліття, і багато в чому завдяки асиметричним відповідям зумів скласти серйозну конкуренцію США.

І поки що вплив КНР та відчутність китайської загрози слабшає зі зростанням відстані від кордонів Піднебесної. Але тенденції свідчать: верхівка компартії Китаю не полишає амбіцій стати дійсно глобальним гравцем, перевершивши вже покійного нині суперника США – СРСР.

Найнебезпечнішим в таких умовах для регіональних гравців є побудова курсу на основі ілюзій та стереотипів – про "відсталих китайців", "наївних американців" та про продуманість та хитрість власної багатовекторності. 

На щастя, на відміну від КНР та РФ, колективний Захід готовий ділитися з усіма своїми баченнями, планами та перспективами, а також відверто обговорювати проблеми та виклики. Це дає підстави вірити, що антикитайська коаліція зростатиме швидше, ніж її конкурент, і в її учасників буде менше підстав готувати ножі для спин один одного.

У будь-якому разі, світ безповоротно змінюється, і лише слідкуючи за цими змінами до них можна підготуватися. Руку на пульсі китайсько-американського протистояння варто тримати усім, хто планує не просто пливти за глобальною течією, а прямувати курсом до власного благополуччя та безпеки.

В'ячеслав Масний
Для LIGA.net

Цей текст написаний за підтримки передплатників LIGA.net. Через півтора місяці ми публікуємо текст в загальний доступ. Якщо ви хочете першими читати спецтексти LIGA.net і не пропускати найцікавіше – оформіть підписку "Партнер". Ми також відключимо для вас рекламу і будемо щотижня надсилати переказ 10 найкращий історій від топмедіа з усієї планети.

Читайте також: Троянський кінь Ізраїлю. Як спецслужби у всьому світі використовували систему Pegasus

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини