Удар від союзників. Як європейський егоїзм допомагає Росії "‎вимикати" великі міста

Росія удосконалила стратегію ракетних і дронових атак – тримає чіткий курс на "вимкнення" великих міст та передусім столиці. Але крім цього, значно посилився і "геноцидний складник" – свідоме руйнування житлових будинків задля вбивства цивільних людей.Чому їй це вдається? Відчутно збільшилася частка балістики, якій ЗСУ складно протидіяти.Читайте такожЩо принесе Україні та світу 2026 рік – три сценарії. Прогноз Горбуліна та Бадрака9 січня – 13 балістичних ракет;13 січня за годину – близько 20 ракет;20 січня – 18 балістичних ракет "Іскандер-М"/С-300.Ракети накопичували в очікуванні морозів, щоб викликати відчуття Армагедону, слабкості та готовності якщо не до капітуляції, то до критичних поступок.Упродовж 2024–2025 років Росія вдосконалила як ударні ракети, так і далекобійні дрони. Вона створила модернізовану версію ракети 9М723 для ОТРК "Іскандер", де балістична ракета вже має дальність 1000 км. Щоб перерахувати всі оновлення крилатих ракет та дронів, знадобляться кілька аркушів, і для України висновок цілком очевидний: противник має перевагу в системності підходів до ведення війни.Зауважу, що розвиток цих озброєнь став можливим завдяки контрабанді в обхід санкцій та китайській технологічній допомозі.І якщо ми хочемо вижити, то підходи треба змінювати.Захист від ракетного тероризму Коли йдеться про протидію балістичним ракетам, то Україна критично залежить від західних партнерів, передусім від США. "У нас не стало менше ракет ППО; стало більше ракет у "рускіх", – прокоментував недостатній захист Зеленський і додав: "Єдина протидія російській балістиці – ракети PAC-3 до американських систем Patriot".Що ж, у такому разі треба активніше апелювати до партнерів, і частково це реалізується. У ніч на 20 січня зафіксовано рекордне збиття "за один раз". Якщо 8 листопада минулого року з 32 балістичних ракет (серед яких 7 гіперзвукових "Кинджалів") збили лише 9, то в ніч на 20 січня з 18 балістичних ракет збили 14 (хоч і без "Кинджалів"). Це свідчить про те, що ракети PAC-3 до ЗРС Patriot уже з’явилися. Це пізніше підтвердив Зеленський, який сказав, що за добу до російського ракетного удару партнери України передали ракети для ППО.Читайте такожЗеленський: Я знаю, що летить балістика, а партнери знають, що в мене пустий дивізіонЄ, звісно, й інший бік питання: ця нічна атака коштувала Україні близько 80 мільйонів євро лише на ракети ППО.У цей самий час з’явився документ, згідно з яким Україна потребує постачань озброєнь на $27 млрд поза межами ЄС лише у 2026 році, і це стосується передусім американських систем.Отже, ЄС, який виділив 60 млрд євро на військову підтримку України на два роки, мусить прийняти те, що значна частина цих коштів піде саме на закупівлю озброєння у США. А втім, європейці можуть купити такі ракети в Японії чи Саудівській Аравії (у цих двох країн їх найбільше), але також і в інших гравців. Не кажучи про те, що низка країн Європи могли б "поділитися" ракетами зі своїх арсеналів, принаймні до поповнення новими.На жаль, наприкінці січня 2026 року проявився європейський егоїзм, замішаний на неповному розумінні російської загрози та слабкості Європи. На початку 2026 року Франція та Італія створили новітню ЗРС SAMP/T NG, а Україна, попри отриману обіцянку стати першим оператором нової версії цієї системи, несподівано опинилася за бортом. Франко-італійський SAMP/T NG, який має збивати балістичні ракети "Іскандер-М" та гіперзвукові "Кинджали" на дальності у понад 150 км, потрапив до ЗС Італії.Україні пообіцяли 8 SAMP/T NG розробки спільної компанії Eurosam (MBDA Italy, MBDA France та Leonardo), але це поки не перейшло до жодної угоди та залишається у тому ж меморандумі, що і 100 Rafale, без жодної конкретики.Навряд чи українці це заслужили. Ба більше, саме участь у ліцензійному виробництві таких систем була б найвагомішою частиною гарантій безпеки на майбутнє – як для України, так і для самої Європи.Схожий удар – від Франції, яка остаточно відмовилася від закупівлі американської зброї для України в рамках ініціативи PURL, що, безумовно, зменшує протиракетні можливості України саме у цей надскладний час.Слідом за Францією Німеччина відмовилась передати Україні нові системи Patriot: міністр оборони Пісторіус підтвердив 26 січня, що Берлін наразі не має можливості передавати Україні додаткові ЗРС Patriot зі своїх безпосередніх запасів, бо Німеччина вже зробила "непропорційно багато" для посилення українського неба, а подальші постачання підриватимуть власну обороноздатність.Окремий кейс – США. Вашингтон відчутно стурбований дрейфом Європи у бік від американських оборонних компаній. Але на початку січня 2026 року Пентагон уклав семирічну угоду, щоб утричі збільшити виробництво ракет для Patriot з американською компанією Lockheed Martin – з приблизно 600 ракет-перехоплювачів на рік до близько 2000.І якщо всі в західному таборі зацікавлені пришвидшити процес, то чому б Україні не повернутися до питання отримання такої ж ліцензії на виробництво таких ракет, яку мають Німеччина та Японія? Знову ж таки, в рамках західних гарантій.Читайте також"Він діє як алгоритм ШІ". Як Трамп використав Гренландію, щоб приборкати Європу та УкраїнуУдосконалення ППО, щоб збивати російські дрониПрезидент розкритикував "незадовільну роботу" Повітряних сил по "шахедах" в ніч на 20-те і призначив новим заступником командувача ПС ЗСУ вже легендарного Павла Єлізарова. Його завдання – збудувати антидроновий купол над країною. З боку Зеленського це фактично визнання відсутності в державі системи перехоплення дронів і недоліків роботи власної Ставки Верховного Головнокомандувача.Це також є наслідком паразитичного існування у 2023–2025 роках "Мінстратегпрому Камишіна – Сметаніна", бо потужну систему можна і треба було будувати з середини 2024 року, коли з’явилися дієві рішення для масштабування. Але й наприкінці січня 2026 року з 10 збитих БАК типу Shahed/"Герань" тільки два перехоплювалися дронами.Тепер новий міністр оборони Михайло Федоров опинився перед викликом "латати дірки", створені недбалими попередниками.В Україні почала формуватися багаторівнева концепція боротьби з "шахедами", де кожна платформа має своє тактичне завдання. Турбогвинтові літаки – для тривалого патрулювання і перехоплення на відстані; гелікоптери – для мобільної реакції на визначену загрозу; турелі з ШI – для захисту інфраструктури та населених пунктів; дрони-перехоплювачі – для виконання найширшого спектра завдань – як для роботи на зовнішніх рубежах, так і для знищення цілей на підходах до важливих об'єктів.У цій площині також є "рішення з європейським егоїзмом", як то відмова Чехії у продажу Україні літаків L-159, попри заяви її президента та військових. Але тут є й недалекоглядність вітчизняних чиновників. Бо ще у 2022 році фахівці радили розглянути можливість закупівлі бразильських легких бойових літаків A-29 Super Tucano. Тепер, уже наприкінці січня 2026 року, поляки ретельно вивчають можливість придбання цієї моделі, для чого відвідали компанію Embraer Defense &amp; Security у Бразилії.Справді, турбогвинтовий штурмовик коштує $10–17 млн (залежно від модифікації та комплектації), але коли йдеться про досить сумну статистику збиття БАК, ціна відступає на другий план. Бо якщо офіційна статистика запевняє, що є 3–10% уражень, неофіційна говорить про понад 20%. За таких умов необхідно використати всі наявні можливості.Та крім самих інструментів, важливо також замкнути їх у єдину інтегровану систему, яка б ефективно виявляла малопомітні повітряні цілі, передавала дані в реальному часі й забезпечувала узгоджені дії всіх компонентів.Читайте такожТоргова марка – "Перевірено війною". Навіщо Україні армія у 800 000 після перемир'я з РФСтруктурне рішення запропонував активіст та військовослужбовець Ігор Луценко. Треба перевести тил на рейки воєнного часу, інтегрувати всі засоби виявлення та ураження в єдину систему, уніфікувати всі засоби та прискорити оформлення військово-цивільного партнерства бізнесу і ППО. Щодо останнього, то в Україні вже є приклади – у січні вперше добровольче формування територіальної громади сформувало бойові екіпажі для роботи з дронами-перехоплювачами: "Легіон Оболонь" став результатом п’яти місяців роботи фонду Dignitas Fund у співпраці з військовими.Окремим, поки що втраченим напрямом залишається створення цілісного радіолокаційного поля над Україною. Для цього необхідно близько 400–500 РЛС різних типів – від тактичних до стратегічних. Водночас держава не інвестує системно в R&amp;D у сфері радаробудування, не має цілеспрямованої політики розвитку власної національної школи радіолокації, включно з комплексними системами й кадрами.А втім, у нас є до півтора десятка потужних виробників РЛС, а фахівці переконують, що цю проблему можна було б давно розв’язати, якби держава системно нею займалася. Наприклад, у межах створення консорціуму чи кластеру радіолокації.Майже те ж саме стосується і розвитку вітчизняної школи ЗРК та ракет, де спорадичні зусилля приватних гравців лише зараз почали розглядати та підтримувати – днями вісім компаній отримали фінансування Brave1 на розробку балістичних та зенітних ракет. Але варто згадати, що саме українці зробили неможливе (у що не вірили американські інженери) – стикували зенітні ракети західного виробництва із радянськими ЗРК ПС ЗСУ, проєкт FrankenSAM.Читайте такожРоботизована кілзона проти дефіциту людей на фронті: як це працює і скільки коштуєПошук нової системи безпекиВідтак питання протиракетної та протидронової стійкості української нації лежить як у площині міжнародної дипломатії, так і у площині вчасних і дієвих внутрішніх рішень.Логічно було б математично довести європейським партнерам їхню вразливість перед РФ, розробити й наполегливо пропонувати спільну стратегію безпеки й оборони. Фахівці та деякі дипломати вважають питання "підйомним", бо вже є ознаки того, що Європа шукає формат військового альянсу без США та з можливою участю України.Дехто вбачає початковий розвиток спільного потенціалу в субрегіональних об’єднаннях, як то The Joint Expeditionary Force (JEF, із десятьма північними країнами). Головне, щоб захист України став лакмусовим папірцем загального протистояння в умовах зруйнованого старого світового порядку та міжнародної системи безпеки.Щодо другої площини – правильних внутрішніх безпекових рішень, – деякі кадрові рішення вже можна назвати позитивною передумовою. Але якщо глобально, то як це було завжди у найважчі часи, на сцену мають вийти недержавні інститути, які традиційно ефективніші за владу, – щоби спрямувати, а де потрібно, скорегувати рішення. Так чи інакше, система ППО-ПРО стає першим бастіоном та головним маркером стійкості нації у 2026 році та й подальшому майбутньому.