Воєнні злочини Росії в Україні. Як захистити себе на окупованих територіях

"Все було забито, сиділи один на одному. Не було де ногу поставити", – розповідає LIGA.net 70-річний Іван Польгуй. Він – один із колишніх бранців російських окупантів у селі Ягідне Чернігівської області. Росіяни облаштували штаб у місцевій школі та загнали в її підвал 360 місцевих мешканців, серед них – 50 дітей, кілька немовлят.

Заручників місяць утримували у бетонних стінах, на 190 квадратах. "Дихати не було чим. Іноді немовлята починали задихатися, і їх підкладали під вікно, щоб подихали крізь щілину", – пригадує Польгуй.

Від задухи та хвороб 11 людей померли під час ув'язнення. Росіяни не завжди давали виносити тіла. Коли дозволяли – обстрілювали кладовище, кількох людей було поранено.

Те, що відбувалось у маленькому селі на Чернігівщині (Збройні Сили України звільнили Ягідне 3 квітня), – воєнний злочин. І за українським законодавством, і за нормами міжнародного права.

"Це – свідоме знищення українців. Відвертий геноцид українського народу", – каже LIGA.net начальник головного управління Нацполіції в Київській області Андрій Нєбитов. Він був серед перших, хто зайшов у деокуповані містечка під Києвом відразу після втечі росіян: "Я не можу навіть описати, що бачив. Розтрощені автівки, закатовані люди".

Що відомо про злочини росіян в Україні – розбір LIGA.net.

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини

"МАСШТАБИ ВАЖКО УЯВИТИ":
підвали, тортури, вбивства

"У нас фактично пів області – це було місце скоєння воєнного злочину, – розповідає LIGA.net Нєбитов. – Жахливого злочину проти людяності".

На сьогодні поліція виявила в Київській області вже 1368 тіл загиблих або вбитих цивільних. Ще близько 350 людей і досі вважаються зниклими безвісти. Безіменні поховання продовжували знаходити і восени.

Воєнні злочини Росії в Україні. Як захистити себе на окупованих територіях — Перший шок. Масові вбивства мирних людей у Бучі (фото – Telegram Михайла Подоляка)

Із 1368 загиблих понад половину було вбито саме з вогнепальної зброї. "Тобто, їх розстріляли: з пістолетів, автоматів, снайперських гвинтівок, кулеметів – прямо в автівках, – каже Нєбитов. – Люди закатовані, зі зв’язаними руками, очима, з буксирувальним тросом на шиї… І де ми тільки ті тіла не знаходили. Про це треба казати на весь світ".

Близько третини, за висновками судмедекспертів, загинули від мінно-вибухових травм. Інші – від начебто природніх смертей: серцеві напади, інсульти. Але чи загинули б вони, питає Нєбитов, якби їм була вчасно надана меддопомога, відсутня під час окупації?

"Це жахливі цифри, які важко уявити. І фактично за місяць окупації. Що ж відбувається в Маріуполі? Що відбувається на території Луганщини та Донеччини? Там такі злочини, які здавалися неможливими у 21 столітті", – переконаний Нєбитов.

Силовики заходять на звільнені від окупантів території серед перших, відразу за військовими. Так було і на Херсонщині, яку деокуповують поетапно, від початку вересня – з кульмінацією 11 листопада, коли ЗСУ увійшли в сам Херсон. Тепер щодня там реєструють 30-50 нових кримінальних проваджень за фактами скоєння воєнних злочинів.

ДОВІДКА. В українському законодавстві воєнні злочини підпадають тільки під одну статтю – 438 КК: порушення законів та звичаїв війни.

Це: поранення та вбивства цивільних, катування, зґвалтування; нелюдське поводження чи позбавлення волі; ракетні удари по цивільній інфраструктурі; розграбування національних цінностей – як це масово було у музеях Херсона перед деокупацією.

"У самому Херсоні була виявлена катівня, за місцем розташування – в ізоляторі тимчасового утримання. Там протягом всього періоду окупації, з березня до листопада, утримували не менше 500 осіб. І ми щодня встановлюємо нових бранців", – розповідає LIGA.net заступник начальника головного управління Нацполіції у Херсонській області, начальник слідчого управління Микола Вербицький.

За його словами, передусім це люди, які займали активну українську позицію, виходили на акції протестів проти російської окупації – на перших етапах, служили у Збройних Силах України або правоохоронних органах, ДСНС (навіть у минулому) та їхні родичі.

"Багато людей пройшли у Херсоні саме через цю катівню, через ізолятор, – пояснює Вербицький. – Росіяни застосовували до них різні методи фізичного насильства, били під час тортур, використовували електрострум, вбивали".

На деокупованих територіях України встановлено 48 місць, де російські окупанти утримували та катували українців. В Ізюмі Харківської області, за даними омбудсмена Дмитра Лубінця, місцеві показали військовим та слідчим одну із катівень поруч із приватними будинками, де з жінок та чоловіків вибивали покази проти української армії: "Навіщо це робити людям, які повністю контролювали місто – невідомо".

Читайте також: Катування людей в окупованому Ізюмі були проявом політики Росії – Human Rights Watch

Росіяни цілеспрямовано вишукували колишніх атовців та воїнів ЗСУ, щойно заходили в новий населений пункт, стверджує Вербицький: від Херсона до найменшого села. В першу чергу шукали або складали списки, потім відпрацьовували всі адреси, катували сім’ї.

"У селищі Правдино ми встановили громадянина, місцевого мешканця, який фактично перейшов на бік ворога і почав співпрацювати із військовослужбовцями РФ, – додає Вербицький. – Здавав їм проукраїнських людей у власному селі. Ми зараз відпрацьовуємо його на причетність до розстрілу цивільних – там росіяни вбили сім чоловіків і одну неповнолітню, ми знайшли поховання".

ХТО ТА ЯК ФІКСУЄ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ В УКРАЇНІ

За повідомленням Офісу генпрокурора, російські окупанти вчинили проти українців понад 56 000 воєнних злочинів. У цю статистику фактично не потрапляють злочини на окупованих територіях України: оцінювати масштаби та належно фіксувати їх там неможливо.

Наприклад, грудневе розслідування Associated Press, що базується на даних супутникових знімків та відео з безпілотників, виявило в окупованому Маріуполі щонайменше 10 300 нових пронумерованих могил. На початку листопада президент Володимир Зеленський заявив, що кількість жертв російської агресії у Маріуполі буде встановлена після деокупації, але йдеться про тисячі та десятки тисяч.

Дивіться також: У Маріуполі окупанти знесли будівлю драмтеатру, який вони розбомбили під час штурму — відео

(Найбільше поховання в Бучі, за даними поліції, – 116 осіб. Загалом у Київській області було понад 10 масових поховань)

Фіксацією та розслідуванням злочинів вимушені безперервно займатися всі правоохоронні органи. "По-хорошому, 438 стаття Кримінального кодексу завжди була цілковито і повністю у компетенції СБУ. Але після повномасштабного вторгнення суто фізично наші слідчі не витягують це самостійно", – зізнається LIGA.net співрозмовник у СБУ.

В обласних управліннях СБУ працюють у середньому по 10 слідчих, тоді як у Нацполіції вже близько 100: "Тому воєнними злочинами займаються всі – і СБУ, і Нацпол, і ДБР... На щойно деокупованих територіях хто перший виявив масове поховання – того, грубо кажучи, і тапки".

Фіксація починається ще під час стабілізаційних заходів, розповідають у службі: "Що це таке? Це коли ходять спільні групи по районах і опитують людей. Якщо з’являється інформація про злочини – виїжджають на місце, документують всю історію, відкривають провадження".

В деяких випадках, каже він, злочини встановлюються ще на етапі огляду та зачистки приміщень: "Так було у Херсоні. Ми зайшли в одне наше колишнє приміщення, а там рашисти влаштували катівню".

Поліція до розслідувань залучена максимально, підтверджує Нєбитов.

Саме поліцейські збирали всю первинну інформацію на етапі деокупації Київської області. Процедура цілком стандартна: реєстрація кримінального провадження, огляд, вилучення речових доказів, первинні допити потерпілих та свідків, дослідження відеокамер.

На всі місця, обстріляні чи уражені уламками ракет та дронів, виїжджають слідчо-оперативні групи Нацполіції. "Коли є запит – передаємо ЗСУ рештки дронів. З Павлюком ми постійно в контакті, – каже Нєбитов. – ЗСУ вивчають ці рештки, коли шукають нові варіанти протидії "шахедам" і ракетним загрозам. Далі всі матеріали, звичайно, йдуть до СБУ".

Глобальна мета силовиків – встановити поіменно росіян, які "натискали на кнопочку", запускаючи ракети чи дрони, або вбивали чи катували.

"Не просто хто давав наказ, якийсь там Путін, – а весь ланцюжок причетних", – пояснює співрозмовник в СБУ. Позитивні кейси вже були: "Є люди, яких ми затримали за вчинення злочинів. І бойовики, і російські кадрові. Інша історія – що з ними далі".

Далі деяких з них можуть передавати Росії на обмін.

"От у грудні був вирок – 12 років священнику УПЦ МП, який коригував вогонь по Сєвєродонецьку. Відпрацьована вся база. Він ішов як колаборант. Ми довели його вину. Але його планують обміняти, – каже співрозмовник. – Це результат чи не результат?"

Втім, Україна збирає всі ці докази не тільки для національного судочинства. Ідеал і те, до чого всі прагнуть, – це умовна Гаага.

Щоб зробити Гаагу більш реальною, на запрошення Офісу генпрокурора в Україні працювали 42 представники Міжнародного кримінального суду, пояснює Нєбитов: "Вони дали рекомендації, проговорили з нами помилки, щоб документування мало максимальну міжнародну перспективу".

ДОВІДКА. Класифікація воєнних злочинів у Римському статуті ширша за КК України (українське законодавство не містить навіть самого поняття – воєнний злочин). Окрім вбивств, тортур, нелюдського поводження, там чітко прописані: умисне завдання сильних страждань; взяття заручників; цілеспрямований напад на цивільних та цивільні об’єкти, які не є військовими цілями; депортація; примушування до військової служби проти власної держави людей з окупованих територій; застосування отруйних газів або інших речовин; доведення до голоду тощо.

Та навіть зараз із нинішньою розстановкою сил можна добитися непоганого проміжного результату. Якщо встановлений конкретний виконавець, доведена його провина у суді (нехай заочно) і є вирок, то це – підстава оголосити його у міжнародний розшук Інтерполу.

"Людина, оголошена в розшук, стає нев’їздною в цивілізовані країни. Наше завдання-мінімум – перетворити РФ на країну-тюрму", – пояснюють в СБУ.

Нацполіція складає базу даних "Воєнний злочинець" щодо всіх росіян, які зі зброєю в руках перетнули український кордон і зазіхали на територіальну цілісність України. Зараз вона налічує 170 000 росіян, з яких 5000 встановлені кримінальною поліцією Київської області.

"Жоден із цих покидьків не має уникнути відповідальності, – вважає Нєбитов. – Як переслідували злочинців після Другої світової війни, так і зараз – у будь-якій точці світу. Та у будь-який спосіб".

ЯК НЕ СТАТИ ЖЕРТВОЮ ВОЄННОГО ЗЛОЧИНУ В ОКУПАЦІЇ

В Україні немає безпечних місць: ракети/дрони долітають до всіх регіонів, а обстріл цивільної інфраструктури – це воєнний злочин, нагадує LIGA.net Альона Луньова, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA.

"Тож на 100% убезпечити себе дуже складно. Росія обстрілює цивільних цілеспрямовано", – констатує Луньова.

Але люди в окупації перебувають у зоні підвищеного ризику: "Тому, якщо людина залишається на окупованій території, має бути свідома, що від свавілля Російської Федерації її там ніщо не захищає".

Якщо є змога, – очевидно, не у всіх, – треба виїхати з окупації.

"Всі, хто вимушений лишитися, – будьте нижче радарів, – радить правозахисниця. – Хоча ми знаємо безліч історій, де люди і не збиралася конфліктувати з військовими російської армії, але їх все одно розстріляли – сім’ями. Тобто там немає жодної захищеної категорії".

Краще не вступати у суперечки з людьми у формі та з озброєнням.

"Всім, у кого в бекграунді служба в армії, АТО, в поліції, ДСНС, – ті категорії, яких реально розшукують, катують і вбивають, – треба переховуватися. Я думаю, люди такої уразливої категорії це знають", – додає вона.

Цій категорії українців складно радити виїжджати з окупації, бо на першому ж блокпості до них виникнуть запитання: "Але точно не можна потрапляти взагалі в поле зору окупаційних військ".

"Є сенс заздалегідь продумати, що та як говорити окупантам у разі полону, каже LIGA.net колишній журналіст, волонтер Євген Шишацький. Навесні він потрапив в полон до окупантів, коли їхав по родичів до Маріуполя: "Що більше ваші слова спираються на правду, на деталі життєвої історії, які ви добре пам'ятаєте, то краще".

Повну історію Євгена Шишацького читайте у спецпроєкті LIGA.net "Лабіринт мінотавра" (перша та друга частина).

Перебування на окупованій території та особливо затримання викликають стресовий стан, який сам собою "скидає" налаштування до базових реакцій. Надто якщо окупанти задіюють психологічний чи фізичний тиск, пояснює він. І ситуації ці погано передбачувані.

"Наприклад, зі мною просто розмовляли, погрожували. А моєму знайомому волонтеру приставляли до коліна заряджений пістолет зі зведеним гачком і казали, що зараз прострелять. Мене не били, а йому пройшли по ребрах і нирках, зокрема прикладом. Мене тримали добу, а його – майже три місяці. Звісно, в нас вмикалися геть різні механізми реагування", – визнає Шишацький.

Дуже багато залежить від того, в чиї руки попадеш: "Це може бути промитий російською пропагандою, але загалом адекватний службовець, який лише тисне психологічно. А може бути неприхований садист".

Щоб не додавати окупантам аргументів – не зберігайте національну символіку вдома: обшук може відбутись будь-якої миті.

У разі виїзду з окупованої території необхідно уважно передивитись весь контент у телефонах, нагадує Альона Луньова: "Краще чистити все. Передивитись його з точки зору контактів і повідомлень, доступу в соцмережі. Недостатньо просто видалити месенджери, теоретично їх можна відновити разом з переписками. Щоб ваш девайс не став доказом і приводом для затримань. А таких випадків – повно".

Читайте також: Інтерв'ю | Кирило Буданов: Наші підрозділи зайдуть до Криму зі зброєю в руках

Матеріал підготовлений у партнерстві з Freedom House Ukraine у межах проєкту "Громадський контроль над органами безпеки в Україні".