Переговорний процес розігнався в інформаційному просторі настільки сильно, що починає збивати з пантелику навіть адекватних людей. Подивімося дуже коротко реально на ситуацію, щоб не піддаватися ілюзіям. Насамперед не дивитимемося на заяви, а просто оцінимо цілі та можливості сторін.

Україна. Хоче миру і згодна на зупинку бойових дій по лінії фронту. Вимагає гарантій безпеки і гроші на відновлення зруйнованої інфраструктури.

США. Хочуть укладення миру, щоб вписати пану Трампу цей результат в актив, отримати премію миру і займатися бізнесом із Росією на шкоду китайським інтересам.

Європа. Хоче такого миру, щоб їй точно нічого не загрожувало.

Росія. Хоче демонстративної перемоги, щонайменше захоплення Донецької області, Запорізької та Херсонської, виконання ще низки умов щодо України і зняття санкцій.

Переходимо до можливостей.

Україна. За фінансової підтримки Європи може продовжувати війну і тримати оборону. Опір робить в осяжній перспективі для Росії нереальною окупацію територій, які вона вписала в Конституцію.

Росія. Може продовжувати війну ще щонайменше кілька місяців або рік із колишньою інтенсивністю. Але економіка вже тріщить, і в Москві це розуміють.

Європа і США. Можуть умовляти, тиснути, але... реально дієвих важелів тиску на Росію у них немає. А Україна і без того погоджується на багато що.

Висновки, мені здається, очевидні. Як би інтенсивно не йшли переговори, на які б поступки й рішення не йшли учасники, але рано чи пізно Україна і Росія впираються в питання територій. Де бачення компромісу настільки різне, що вийти на спільне рішення зараз неможливо.

Європа і США нічого з цим вдіяти не можуть.

Усе, для розуміння достатньо. Можна розходитися збирати дрони, чистити автомат, працювати на загальну Перемогу.

Куп'янськ сподобався? Затоплений підводний човен вражає? Можемо повторити.

Мирний договір зараз неможливий математично. А від перемир'я, навіть Різдвяного, Росія вже сьогодні відмовилася.

Оригінал