В Італії на запит Росії про екстрадицію заарештували українського режисера Євгена Лавренчука. Деталі справи не розголошуються, але відомо, що російська сторона звинувачує його у кримінальному порушенні, яке він нібито вчинив, перебуваючи на території Росії вісім років тому.

LIGA.net попросила адвоката Андрія Пилипенка прокоментувати, чи законне таке затримання українця і чи можуть його екстрадувати до Росії.

Довідка. Євген Лавренчук – український театральний режисер, номінант Шевченківської премії, колишній головний режисер Одеського театру опери та балету, ректор Першої української школи театру та кіно.

Народився у Львові, але з початку 2000-х жив та працював у Росії. У 2014 році, після початку війни та анексії Криму Росією, виїхав із країни.

В Італії його затримали ще 17 грудня 2021 року, але лише зараз родина та близьке оточення режисера погодилися повідомити про це громадськість. Вони розуміють, що справа проти нього сфабрикована.

Виходячи із заяви уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової: "затримання українця сталося не на підставі встановлення "червоної картки", як це робиться зазвичай у практиці співпраці з Інтерполом, а шляхом пред'явлення циркулярного повідомлення, поширення якого було обмежене певними країнами, що свідчить про зловживання Росією статутом Інтерполу та неправомірне його використання як гібридний інструмент війни для політично мотивованих переслідувань українців".

У той час як запити на співпрацю, опубліковані у вигляді карток (notice), відображаються у всіх країн-учасниць Інтерполу, циркуляри, хоч і реєструються в базі даних організації, є доступними лише для однієї чи кількох країн-учасниць.

Відповідно до Європейської конвенції про видачу 1957 року, сторонами якої є Росія та Італія, екстрадиція здійснюється щодо серйозних злочинів, а відповідно до кримінального законодавства Італії, при екстрадиції підозрюваних повинні бути вагомі підстави вважати, що підозрюваний вчинив злочин, а у разі засуджених осіб – що вирок вступив у силу.

В Італії екстрадиція провадиться за рішенням апеляційного суду на закритому засіданні. Якщо суд приймає рішення про екстрадицію, міністр юстиції розглядає питання про виконання відповідного запиту, але може й відмовити, незважаючи на рішення суду, у разі наявності особливих обставин.

Виходячи з наявної інформації, Таганський районний суд Москви ще у липні 2020 року задовольнив клопотання слідства про заочний арешт Лавренчука Євгена Вікторовича, якого обвинувачують за ч. 3 ст. 159 КК РФ (Шахрайство у великому розмірі). Покарання за цією статтею передбачено у вигляді позбавлення волі до шести років.

Таке рішення російського суду про заочний арешт як підставу для затримання та екстрадиції Лавренчука має бути надане італійським компетентним органам.

Відповідно до Конвенції, протягом 18 днів після затримання Лавренчука, Росія має оформити та передати прохання про видачу разом із пакетом обов'язкових документів – судового рішення про арешт, норм законодавства РФ, на підставі яких звинувачується українець, опис цих норм і, найголовніше, – найточніший опис людини, а також будь-яку іншу інформацію, яка може сприяти встановленню її особи та громадянства.

У будь-якому випадку, цей період не повинен перевищувати 40 днів з дати затримання. Можливість тимчасового звільнення в будь-який час не виключається.

Наразі до матеріалів кримінальної справи для оцінки її обґрунтованості немає доступу, але не виключено переслідування з політичних мотивів.

Тому, потрібно звернути увагу, наприклад, на положення Європейської конвенції про видачу 1957 року, згідно з якими видача не здійснюється, якщо є істотні підстави вважати (у нашому випадку Італією), що прохання про видачу у зв'язку зі звичайним кримінальним злочином було зроблено з метою судового переслідування чи покарання особи у зв'язку з її національністю чи політичними переконаннями, або що становищу цієї особи може бути завдано шкоди з будь-якої з цих причин. Такий самий підхід передбачено і національним законодавством Італії.

Більше того, в Італії екстрадиція не допускається, якщо це призведе до порушень прав людини.

Це питання варто порушити при забезпеченні захисту українського громадянина.