Головна ілюзія Заходу
Один із головних аргументів західних стратегів: нам не можна допустити поразки Росії, тому що вона тоді остаточно створить союз із Китаєм проти Заходу. Тому потрібно її змусити піти на переговори, випустити з пащі здобич, але не добивати, а запропонувати деякі "гарантії безпеки" у межах якоїсь "нової структури безпеки".
Контраргументи:
1. Поки російський народ не позбувся імперського шовінізму, любить "сильну руку" і поважає силу, Росія буде тяжіти до Китаю за своїми цінностями. А це найфундаментальніше, і здолати це тяжіння якимись поверхневими інституційними і тим більше політичними інструментами можна лише на якийсь короткий час, та й то не факт. Тому сподіватися тут Заходу нема на що.
2. Розпад Росії і як імперії (за національною ознакою), і як "природної держави" (за Нортом та ін.) практично неминучий з безлічі причин, з яких я як політекономіст виділю вичерпання основних джерел ренти. Якщо події й надалі розвиватимуться у нинішньому тренді, то в перспективі найближчих 20 років видобуток нафти й газу в Арктиці стане просто недоцільним, оскільки впадуть ціни, а дешеві родовища вичерпаються. Російські стратеги це знають, тому намагалися перемикнути розвиток на постіндустріальні галузі через корейську модель (бо ніяка інша не сумісна з "скрєпами" та авторитаризмом). Зазнали нищівної поразки, а зараз втратили ще й необхідний для цього людський капітал.
Тому навіть якби не було цієї війни, Росія приречена, і питання стоїть не в тому, з ким захоче дружити могутня чи хоча б стабільна країна, а в тому, хто очолить процес розвалу і його контролюватиме: Захід, китайці, чи хтось інший. Той, хто відмовляється цей процес бачити та прагне його якось відкласти – програє. Якщо не можеш процес зупинити, його потрібно очолити.
3. У чому може бути предмет переговорів? Західна культура обожнює компроміси, але в цьому випадку їх, на жаль, немає. Слова Путіна про нібито загрозу безпеці, зрозумілі західним лідерам, – це прикриття для агресії. Насправді ніяких зовнішніх загроз безпеки Росії не було, та й зараз якось обмаль, на жаль. І гарантії проти таких загроз їх найменше цікавлять.
Завдання Путіна (і будь-якого його наступника доти, доки не трапиться описаний вище катарсис і розвал системи "вертикалі влади") – зберегти владу, яка тримається на силі, тобто продемонструвати силу. А компроміс – це слабкість у російській культурі. Тобто єдиний вид "компромісу", який може бути прийнятним для Росії, – це закріплення територіальних захоплень, "зони впливу" та ін., що абсолютно неприйнятно для Заходу, не кажучи вже про Україну. Що раніше попрощатися з такою шкідливою ілюзією, то краще.
