Кривава гра Путіна. Як Москва спробувала тиснути на Київ
Усі обговорюють повідомлення Associated Press про тиск США на Київ із метою дати ОРДЛО "часткову автономію". Не думаю, що Вашингтон піде на такий крок з огляду на можливі наслідки у вигляді внутрішньополітичної дестабілізації в Україні, які можуть дати президенту РФ Володимиру Путіну привід для дій "аля-2014".
Тим більше, що проблема Мінських переговорів не в особливому статусі (його можна трактувати і з користю для України), який, мабуть, розуміється під терміном "часткова автономія", а в тому, що нема з ким вести переговори про нього.
Росія не визнає себе стороною конфлікту, а Київ не може піти на діалог з маріонетками Москви з "республік", оскільки це призведе до того, що через ОРДЛО Росія керуватиме Україною. І США це розуміють.
У той же час, сама поява в американському ЗМІ повідомлення про тиск США на Київ з метою часткового задоволення вимог Кремля стала причиною загострення на фронті та різкої зміни тональності поведінки російської сторони в ТКГ.
Пояснюю.
8 грудня 2021 року відбулося засідання ТКГ, на якому близько восьми годин обговорювали можливість повернення до режиму припинення вогню. Зазначу, вперше за півтора роки моєї участі у ТКГ обговорювали надзвичайно дипломатично, без хамства та істерик із російської сторони. РФ явно хотіла показати себе конструктивною та миролюбною.
Україна запропонувала повернутися до дотримання режиму тиші без жодних умов. У свою чергу "представники ОРДЛО" від Росії, припинення ними вбивств людей поставили в залежність від виконання Києвом трьох вимог Москви. Головне з них – визнання ОРДЛО стороною конфлікту, шляхом їхньої легітимізації у складі СЦКК та ведення прямої взаємодії з ними без посередництва ОБСЄ.
Звичайно, ми не могли піти на це, АЛЕ, припускаючи, що після переговорів президента США Джо Байдена з Путіним, у Москви, теоретично, може з'явитися політична воля зупинити конфронтацію хоча б на якийсь період, ми запропонували підготувати компромісний варіант заяви ТКГ про прихильності сторін до відновлення режиму тиша.
Якби у Москві справді хотіли припинити стрілянину, то такий текст дозволяв це зробити. Принаймні, у липні 2020 року такі самі формулювання зупинили статистику смертей майже на півроку.
Домовилися, що якщо всіх влаштовує наш проєкт заяви, то наступного дня збираємо позачергову ТКГ та приймаємо її.
Особливих надій не було, тож я здивувався, коли ТКГ екстрено зібрали вчора (9 грудня) увечері. Адже домовленість була, що позачергове засідання проводиться, якщо текст усіх влаштовує, тобто для його прийняття. Потрібно враховувати і той факт, що ТКГ скликали за кілька годин перед телефонними переговорами ппрезидента України Володимира Зеленського і Байдена. Тобто, Москва хотіла щось продемонструвати Байдену. Була надія, що миролюбність.
Але інтрига виявилася не довгою. Російська сторона жорстко змінила свою позицію та безпрецедентно грубо тиснула на Україну з метою зафіксувати документально, що сторонами у СЦКК є Київ та ОРДЛО. При цьому ніхто й не приховував, що саме це є головною метою, а не припинення вбивств та відновлення режиму тиші. Паралельно посилилася конфронтація на фронті.
Я думаю, це прямий наслідок повідомлення Associated Press. Адже, за логікою РФ, якщо "Вашингтон тисне" на Київ, то чому не посилити тиск і з боку Москви, щоби спільними зусиллями додавити Україну до "автономії Донбасу"? А якщо це не виходить, – подумали, мабуть, у Кремлі – то нехай Байден дізнається перед самими переговорами із Зеленським, що Київ не погоджується на "діалог з Донбасом", а отже, "не хоче миру".
Ось така дешева вистава на тлі смертей…
Я питаю наших військових: "у нас гинуть люди, тому ми зацікавлені в реальному перемир'ї. А у них що, люди не гинуть, ми що, вогонь у відповідь не ведемо? Чому вони не зацікавлені зупинити стрілянину? – Гинуть, але не ті, які сидять за столом переговорів, тому їм байдуже"...
Ну і про американський тиск: сам факт того, що наша делегація вчора, незважаючи на всі ці геополітичні аспекти, не пішла на задоволення вимог Росії, якраз і говорить про те, що ніхто не диктує нам, з ким і про що домовлятися щодо долі Донбасу. А якщо й намагаються диктувати, то ми (принаймні поки що) керуємося своїми інтересами.
