Четвертий рік повномасштабної війни я вже не вимірюю датами й політичними заявами. Для мене це життя людей, пережиті історії та глибока тривога за країну, яку крапля за краплею покидають люди. А з життя часто йдуть кращі з нас.

На початку повномасштабного вторгнення я з командою Голосу Америки відвідувала щойно звільнені від окупації селища і містечка Київської області. Ніколи не забуду зруйнований на 80 відсотків Мощун. Це було приблизно через два місяці після звільнення. Навколо – згорілі будинки, уламки, провалені дахи. І запах згарища досі відчувався у повітрі.

70-річний Володимир водив нас своїм зруйнованим помістям без даху, де в саду і далі цвіли червоні троянди. Він розповів, що переховував тут сусідів, поки їм чудом не вдалося евакуюватися, а потім будинок заселили окупанти. В підвалі досі лежали частини російської військової форми, покривала і стояв тухлий дух.

Він показував руїни свого дому і сказав зовсім буденно: "Я вже зареєстрував план на відбудову".

Для мене це одна з найточніших сцен про стійкість і лідерство в Україні. Бо лідерство – це про здатність брати відповідальність і будувати, навіть коли навколо руїни. Саме цим Україна тримається. На сьогодні у громаді Мощуна збудовано 137 модульних будинків, 7 фельдшерських пунктів і будується дитячий садок.

Лідерство часто плутають із популярністю, медійністю чи сильним характером. Але справжнє лідерство – це здатність ухвалювати відповідальні рішення. Воно потребує уміння слухати інших, враховувати різні погляди, мати стратегічне бачення та глибоке розуміння соціальних процесів. Особливо тоді, коли тиск неймовірний, а помилка може коштувати людських життів або втраченої довіри до країни.

30 років ми будували Україну на руїнах радянської системи, яка десятиліттями знищувала національну еліту, підривала довіру до управлінців і практично "витравлювала" культуру відповідального лідерства. Вона виховувала управлінця, який перекладає її. Культивувала лояльність замість компетентності. Навчала виживати, а не управляти.

Ця інерція тягнеться усі часи модерної України – і це одна з ключових причин наших постійних криз.

Після Революції гідності та особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україні почала формуватися нова генерація лідерів – людей, готових брати на себе відповідальність і ухвалювати складні рішення в надзвичайно важких умовах.

Це величезний шанс для країни.

Сучасній Україні критично потрібні лідери з чіткою візією, здатні поєднувати професіоналізм, психологічну стійкість, знання та емоційний інтелект. Для цього треба постійно вчитися і шукати нові креативні методи професійної перепідготовки та залучення до державної служби сильних людей.

Я випробувала це на собі. Виховавши самостійно двох доньок і досягнувши певних професійних висот, у свої 46 років я знову пішла вчитись. Освіта в Гарвардському університеті за стипендією Фундації Німана підтвердила, що навчання дає змогу розвиватися та вдосконалюватися.

Сьогодні я залучена до заснування та амбасадорства низки освітніх ініціатив, які формують нову генерацію українських лідерів у державному управлінні, громадському секторі та медіа.

Ініціатива литовського уряду Create Ukraine заохочує українців віком 22–35 років після навчання чи роботи за кордоном повертатися та працювати в українських державних структурах. Пілотний проєкт минулого року залучив 10 учасників. Цього року до проєкту з 250 охочих відібрали 25 молодих професіоналів. Програма формує когорту державних управлінців, здатних трансформувати Україну.

Інший великий проєкт – "Освіта для перемоги", який ми з колегами заснували у співпраці з London School of Economics (LSE). Це програма для українських управлінців, військових, лідерів громадянського суспільства та представників місцевої влади – людей, які зараз і у майбутньому ухвалюватимуть стратегічні рішення для держави.

Я бачу ці програми як скелет майбутнього державного управління на усіх рівнях.

Цінність такої освіти добре розуміє й великий міжнародний бізнес. Наприклад, цього року програму "Освіта для перемоги" підтримала міжнародна група CRH, яка працює в Україні вже понад чверть століття. Загалом, корпорації та фінансові інституції – на кшталт Siemens, Vinci, Maersk – охоче інвестують у розвиток управлінців і освічених лідерів, адже усвідомлюють пряму залежність між якістю управління, стабільністю суспільства та прогнозованим бізнес-кліматом.

Це інвестиція не лише в економіку. Це інвестиція у новий стандарт – де знання, відповідальність і професіоналізм стають нормою.

Попри тривалу війну і щоденні виклики, нам треба потурбуватися, щоб після перемоги ми не повторили помилок минулого: не обирали до влади людей лише за емоціями, не зводили управління до технократії без цінностей і не ігнорували професійних менеджерів. Корупція та хронічне недофінансування державних інституцій залишаються серйозними ризиками.

Україна вже склала іспит на незламність. Але попереду ще складніший: іспит на зрілість.