Діалог української влади із західними партнерами часто нагадує діалог автопілота з автовідповідачем (це влучне визначення прозвучало на першій конференції "Уроки війни та відбудова країни й суспільства"). Одна сторона неухильно рулить у визначеному напрямку, інша сторона нудно повторює список своїх незмінних вимог (щоб зрозуміти, про що йдеться, подивіться, наприклад, на список голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн).

Налагодити діалог у такій ситуації досить важко. Рішення, як завжди, полягає у виході в додатковий вимір (згадайте вправу "скласти з шести сірників чотири рівносторонні трикутники"). Система потребує третьої точки для балансування.

Такою третьою точкою може бути (і мусить бути) громадянське суспільство в широкому розумінні: не лише інституціоналізовані громадські організації, а й неструктуровані рухи, бізнес-спільноти, волонтери, професійні організації, think tanks, університети тощо.

Але для цього широке громадянське суспільство має знайти порозуміння, консолідацію та наснагу. З цією метою робляться різні ініціативи. Далі – про одну з таких.

Луганська декларація

Десятки громадських організацій підписали документ – Маніфест громадянського суспільства 2022 – про спільні принципи й засади, який буде оприлюднений на міжнародній конференції з відбудови України у швейцарському місті Лугано (тому назвали його "Луганська декларація", отака гра слів). Цей короткий документ постулює кілька важливих речей. (Якщо ваша громадська організація хоче додати свій підпис, посилання тут).

Одразу постає питання: як громадянському суспільству зробити так, щоб його голос був врахований? 

Насправді все просто: без належної системи включення всіх ключових зацікавлених сторін не буде ні грошей на відбудову, ні просування в євроінтеграції. Спроба вирішувати все за зачиненими дверима в інтересах обмеженого кола вигодонабувачів швидко завершиться політичною катастрофою.

Натомість включення громадянського суспільства (повторюся: в широкому сенсі) дозволить не лише збалансувати інтереси та виробити рішення вищої якості, а й залучити необхідні компетенції, відсутні сьогодні в розпорядженні держави, а також зберегти довіру донорів і партнерів.

Україна зараз платить дуже високу ціну за шанс модернізації. Не змарнуймо його.