Нове покоління вийшло на вулицю. І в цій реальності старі політики вже не орієнтуються

Проміжні спостереження за тим, що вже відбулося (звісно, суб'єктивні, як без цього):

1. Для мене перше і головне – це те, що провтикали, пропустили фактично усі політичні сили: виникнення нового енергійного, активного покоління, якому вони нічого наразі не можуть запропонувати.

Це стосується геть УСІХ, хай вибачать політики і політикині, які мене читають і яких я поважаю.

А ті, кого не поважаю, поки собі намагались зацементувати свій ядерний електорат або когось не сполохати правдивим станом речей, і електоральна, і настроєва картинка відчутно змінилася.

Цікаво спостерігати, як зараз багато хто намагається вписатись в цю реальність юних громадян або вписати їх у свою реальність, а воно не вписується.

2. Не дуже встигла зорієнтуватися рос пропаганда.

Все, на що вони спромоглися – традиційні "соросята", "внєшнєє управлєніє", "амеріканская криша" над антикорупційними органами, "борьба внутрі клікі", конспірологія – це такий застарілий сенсовий пласт, який геть не чіпає, який ніщо проти щирої енергії спротиву.

3. Великі західні медіа писали, що "люди протестують проти згортання антикорупційних зусиль", багато цитували протестувальників, писали, що це протест проти "спроби концентрації влади президентом" – це все про суб'єктність громадян.

Фактично, цей протест врятував імідж України, але не президента. Це важливий урок для будь-кого, хто вважатиме, що Україна – це він.

4. Суспільний мовник і незалежні медіа.

Шановна аудиторіє, це ваше все, цінуйте і захищайте їх.

Не всяке в Телеграмі, не Труху й решту, і навіть не улюблених блогерів із блогерками, а саме їх.

5. "Це вийшла купка дітей, а бабам на лавочці байдуже" – я бачила такого багато і скажу.

На лавочках не творять змін.

Зміни і вплив – це завжди справа небагатьох пасіонаріїв, які вказують (або нагадують) напрямок руху. Я бачила гасло, яке тримав дуже юний чоловік, який у 2013 ще в школу не ходив: "Молодь все ще хоче в ЄС".

Це, власне, про тяглість відстоювання цінностей і про те, що такі акції – не стільки про антикороргани, а про принципи і їх як символи права і свободи.

6. Матюччя

Якби ви про це не писали багато, я б окремо не звернула уваги.

Як на мене, ці дотепні, смішні, хуліганські написи – це найінтелігентніший, найконструктивніший спосіб висловлення агресії з урахуванням обставин, які очевидні, які я тут не буду вже описувати.

7. Важливе і складне.

Цей протест не вдалося протиставити військовим – а це найбільший ризик. Бо там були військові, бо там було багато дітей військових, бо там були гасла на повагу до армії.

І середній вік учасників і учасниць такий, що навіть найцинічніша істота не спитає: "а чого не в окопі?"

8. І найцікавіше для мене:

Хто це все придумав в Офісі чи де, як бути таким далеким від реальності і українських громадян? За що їм платять?

Чи існує хоч якась система, яка тестує реальність (наприклад, департамент стримування лаж)? Бо протести під час війни – це все одно ризики, як би ми не любили своїх дітей. Чи може хоч хтось сказати там: "Що ви робите, астанавітєсь?".

І яку інформацію про настрої, стан суспільства отримує президент? Та він же і сам може відкрити інтернет, почитати щось.

Оригінал