RU

Окупація України розпочнеться не з російських кордонів. Загрози переговорів Заходу із Путіним

Окупація України розпочнеться не з російських кордонів. Загрози переговорів Заходу із Путіним

представник Донецька у ТКГ по Донбасу
11.01.2022, 12:38

Як у Білорусі та Казахстані, окупація України Росією розпочнеться зсередини України. Якщо Захід вже зараз не почне системно послаблювати Путіна

Росіяни намагаються говорити зі США та НАТО мовою ультиматумів та образ. Причому публічно! Такий підхід працює у спілкуванні зі слабким супротивником. Але чи є США сьогодні слабшими за РФ?

У військовому плані Штати безумовно сильніші. У політичному – враховуючи внутрішньополітичний фактор та Китай – може й слабше. Демократії завжди більш обмежені у виборі інструментів реагування на загрози, ніж диктатури та автократії.

Для України проблема цієї ситуації полягає в тому, що накази військовим віддають політики. Штати, як і НАТО, сьогодні справді не зацікавлені у великомасштабному конфлікті в Європі – у цьому разі це їхня слабкість. І це Москва розуміє.

Але чи відчуває президент РФ Володимир Путін себе настільки сильним, щоб його мова шантажу та ультиматумів була реальною загрозою, а не блефом? Наскільки йому реально вигідна повномасштабна війна з Україною? Особливо з огляду на перелік уже озвучених Вашингтоном санкцій, які обвалять економіку Росії у разі агресії проти України?

Що вже сьогодні має Путін таке, що дозволяє йому розмовляти мовою образ та ультиматумів зі світовим військовим та економічним лідером?

Гіперзвукові ракети? Але, враховуючи сукупну кількість ядерних боєголовок США-НАТО і те, що Вашингтон, за словами того ж таки Путіна, вже завершує розробку власної гіперзвукової зброї, – це не той козир, яким технологічний карлик може звалити технологічного гіганта…

Звичайно, дуже доречні для Путіна події у Казахстані.

Де-факто окупація цієї країни та повернення її під контроль Кремля шляхом затвердження при владі тепер уже повністю залежного від Москви лідера – це серйозний стрибок у реалізації головної мети Путіна (у його розумінні навіть – місії) – відтворення Російської імперії.

Якщо додати до цього таку саму маріонетковість проросійського режиму в Білорусі, то це вже очевидний тренд. І на цьому етапі він, безумовно, надихає російського Гітлера на нові бліцкриги. Але… Ні білоруський, ні казахський "аншлюс" не мали характеру прямого військового вторгнення. Ймовірно, Путін, який багато років пропрацював у Німеччині, таки засвоїв якісь уроки Нюрнберга…

Одна річ, коли зрадницька влада країни сама, заради самозбереження, попросила тебе увійти до неї, а інша – коли ти відкрито порушуєш усі міжнародні норми, та ще й попереджений про критичні для тебе наслідки цього.

Коротко кажучи, якби Путін не боявся Штатів, то він просто зробив би те, чим сьогодні погрожує, – відкрито напав на Україну. Але він не напав, він унеможливив напад предметом торгів. Значить, він не хоче нападати! Він наче кричить Заходу: не дайте мені напасти на Україну! Створіть мені умови, щоб я міг цього не робити!

Мало того, найімовірніше, і сам Путін, і колективний Захід розуміють, що відкрита і пряма агресія РФ проти України на тлі обвалу її економіки призведе до критичної дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в самій Росії. Ядерній Росії – і цей чинник також є, у нашому разі, "слабкістю" Заходу.

Одним словом, Путін сьогодні насправді не зацікавлений у відкритій великомасштабній війні з Україною. Захід, своєю чергою, не зацікавлений у реальному виконанні ультимативних вимог Росії, але й підривати "стабільність" у РФ – теж страшно. Обидві сторони протистояння налаштовані на збереження, щонайменше тактичного, статус-кво, який дозволить Москві отримати якісь дрібні поступки від Вашингтона і видати їх за "глобальну перемогу", а Заходу втішити себе тим, що він нібито позбавив Європу війни.

До речі, нагнітаючи прямими образами Кремля на адресу НАТО ситуацію навколо переговорів, Москва створює передумови для того, щоб будь-яка, навіть незначна поступка Заходу (наприклад, повернення США в договір про ракети середньої та меншої дальності) виглядала як глобальна перемога, досягнута завдяки саме погрозам і образам усіляких рябкових, тобто позиції сили РФ.

У сухому залишку

На жаль, Путін отримує реальні (хоч і незначні) поступки від США та НАТО і цим закріплює за собою статус світової супердержави – суб'єкта, рівного США, НАТО та Китаю.

Також він отримує посилення своєї влади в Росії та закріплює домінування на пострадянському просторі.

Зрозуміло, позиції України, зокрема і на Мінських переговорах, через це стають слабшими. Загроза великомасштабного нападу з боку Росії стане постійною і ще реальнішою, тому що довела свою ефективність як інструмент геополітики, плюс – вже буде готова військова інфраструктура для її реалізації. Будь-яка наша дія у зовнішній та внутрішній політиці України після цього робитиметься з огляду на Москву. І Захід навіть примушуватиме нас до цього.

Водночас Путін не відмовляється від своєї головної мети (місії) – підпорядкування України та повернення її під свій контроль. Але тепер він зможе вже в більш комфортних умовах готувати в Україні той самий сценарій, який був випробуваний і реалізований Москвою у 2014 році в Криму та на Донбасі, у 2020 – у Білорусі та у 2022 році в Казахстані, – окупація на прохання з окупованих країн. І не прямої, а під виглядом миротворців чи "ввічливих чоловічків".

У цьому контексті, до речі, варто згадати й нещодавній позов Віктора Януковича про визнання незаконним його усунення з посади президента України. Одного разу він уже звертався до Путіна з проханням ввести війська.

Захід же отримує порятунок від УЯВНОЇ загрози війни в центрі Європи, ще більшу залежність від Росії в енергоносіях (завдяки Північному потоку-2, який Москва зробить основною умовою домовленостей), зменшення свого впливу на пострадянському просторі та "почуття глибокого задоволення", зрозуміло. Іншими словами – НІЧОГО!

Тобто, за задумом Кремля, окупація України розпочнеться не з російських кордонів! Так само як у Білорусі та Казахстані, вона розпочнеться зсередини України! І Захід ніяк не зможе завадити цьому, якщо вже зараз не почне системно послаблювати Путіна, а не потурати його до комплексу Бонапарта. І робити це потрібно вже зараз, реально та в прогресії караючи Москву за невиконання Мінських угод...

З одного боку, тактика Заходу щодо зниження ескалації шляхом переговорів – правильна та дозволяє виграти час.

З іншого боку, якщо Вашингтон і Брюссель хоч на хвилину припускають, що Путін виконуватиме домовленості, досягнуті на цих переговорах, і реально відмовиться від вже ухваленого ним рішення про підпорядкування собі України, то у світі вирує пандемія не ковіду, а безумства.

Тобто, і Захід, і Київ уже зараз мають думати (і працювати над цим!) не про сьогохвилинне, тактичне протистояння Росії, а про екзистенційну ворожість путінізму для усталеного міжнародного порядку, лібералізму, демократії та України.

Інакше, надихнувшись ефективністю силової дипломатії, Путін зрештою реалізує всі страхи Заходу лише в гіпертрофованому масштабі.

Оригінал

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Manual QA Engineer
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне