Написано у співавторстві з Ілоною Сологуб, науковою редакторкою Вокс Україна

Західні ЗМІ та політики продовжують обговорювати "мирні переговори" Росії та України. У цьому вони нагадують коментатора шахової гри, який все ще розмірковує над ситуацією на дошці, тоді як один із суперників б'є другого дошкою по голові. 

Ці коментарі виявляють брак розуміння процесів в Україні.

Навряд чи хтось очікує прийнятних результатів від перемовин Україна/Росія. 

Позиції сторін зрозумілі: Росія хоче безумовної капітуляції, а Україна – зберегти свій суверенітет. 

Однак перемовини тривають з різних причин. 

Україні потрібні "зелені коридори" для евакуації людей, тому вона використовує навіть найменший шанс на припинення вогню. 

З іншого боку, Росія використовує перемовини, щоб вкотре розповісти свої брехні про "нейтральний статус", "демілітаризацію" та "денацифікацію", які насправді означають стирання України з лиця Землі.

Деякі західні спостерігачі припускають, що Україна може зробити "невеликі" поступки, але вони не помічають, що ці "невеликі" поступки насправді також є втратою суверенітету.

Наприклад, візьмемо "нейтральний статус" чи відмову від приєднання до НАТО.

Прагнення України до НАТО зафіксоване у нашій Конституції. Тому виконання цієї вимоги потребуватиме голосування Верховної Ради на двох сесіях – спочатку ½, а тоді ⅔  голосів. Воно також означатиме, що Росія впливатиме на Конституцію України.

Нещодавня стаття у Financial Times наводить дві інші "компромісні вимоги":

1. "Зміна назв вулиць, названих на честь українських партизанів, які разом із нацистською Німеччиною боролися проти СРСР у Другій світовій війні".

2. "Згортання законів, які обмежують використання російської мови". 

По-перше, Українська повстанська армія боролася проти нацистської Німеччини та СРСР так само, як, наприклад, польська Армія Крайова. 

По-друге, назви вулиць – це відповідальність місцевої влади. Отже, ця "невелика поступка" насправді означає, що Росія впливатиме на рішення місцевих рад. 

По-третє, використання української мови визначається законами. "Згортання" цього напряму означатиме вплив Росії на українське законодавство. 

Якщо це не втрата суверенітету, то що це?

Крім того, Росія розпочала війну під приводом "захисту російськомовних". Зрозуміло, що це брехня, але, допомагаючи українцям перейти на рідну мову, ми залишаємо все менше підстав для такої брехні (згідно з довоєнними опитуваннями, 78% українців вважали українську мову рідною, тоді як у повсякденному житті нею послуговувалися близько 50%).

Насправді, Росія хоче знищити Україну, тоді як Україна хоче існувати – і тут неможливо знайти компроміс. 

Отже, замість пошуку ознак компромісу, західні ЗМІ та політики мають сконцентруватися на двох пов'язаних питаннях

По-перше, як допомогти Україні перемогти? (або – як перемогти Росію?)

Відповіді відомі: збільшити військову підтримку України, накласти найсуворіші санкції на Росію, включно з енергетичним ембарго, виключити Росію з міжнародних організацій, накласти персональні санкції на російських олігархів та держслужбовців.

По-друге, що станеться з Росією після перемоги України? 

Тут можна розглянути кілька сценаріїв.

Сценарій 1. Росія розпадеться на декілька незалежних держав. 

Якщо це здається неможливим, згадайте, що ніхто не очікував розвалу СРСР (41-й президент США Джордж Буш-старший свого часу навіть виголосив свою знамениту "chicken Kyiv speech", засудивши український "націоналізм"). 

Той факт, що ми не чуємо голосів чеченців, татар, бурятів та інших націй, не означає, що вони щасливі у "тюрмі народів".

Сценарій 2. Державний переворот у Росії.

Хтось із "ближнього кола" російського тирана Володимира Путіна може усунути його з поста президента та почати перемовини із Заходом про зняття санкцій. 

Якщо Захід на це погодиться, новий напад Росії на Україну буде лише питанням часу. За кілька років, коли Росія відбудує свою армію на західні кошти, вона нападе знову.

Сценарій 3. Народне повстання та повалення путінського режиму. 

Цей малоймовірний сценарій призведе до хаосу в Росії, який своєю чергою виллється або в її розпад (сценарій 1), або у вибори якогось "нового обличчя", наприклад, російського опозиційного політика Олексія Навального. 

Це зрештою призведе до сценарію 2, лишень у більш віддаленому майбутньому. Це випливає з відсутності демократичних традицій у Росії. Тоді як українська демократія сягає корінням козацьких держав XIV-XVI століть, і за останні 30 років Україна тричі захищала її за допомогою революцій (1991-го, 2004-го, 2014-го), Росія мала щось схоже на демократію лише на початку 90-х, після чого проголосила першого президента РФ Бориса Єльцина "царем" та радісно вітала його наступника – Володимира Путіна -, який "переміг" на безальтернативних виборах.

Отже, фактично маємо лише два сценарії: постійна війна чи історично визначений розпад Росії. 

Вільний світ має приготуватися до будь-якого з них. 

Серед іншого, потрібно мати відповідь на важливе додаткове питання: що робити з російським ядерним арсеналом? 

Ці питання справді важливі. Ці питання потребують стратегічного мислення та сили духу. 

Чому б не сфокусуватися на них, замість того щоб гадати, від чого Україна може відмовитися, щоб Путін міг вийти з глухого кута?