Якщо подивитися трохи ширше, то ми взагалі схильні довіряти іноземцям більш ніж самим собі. Класичний приклад останнього року – Інститут вивчення війни, який у 8 випадках із 10 (в політичних питаннях того, що відбувається в Росії) несе дурниці. Але кожен день наших аналітиків, які швидше за іноземців і, що не менш важливо, якісніше за іноземців аналізують ситуацію на фронті і в Росії, ми просимо проаналізувати ту дурницю, яку написав цей інститут.

Можемо згадати Шевченкове "Німець скаже: "Ви моголи"…", але все це констатація, а не причина. Мені здається, що поворотною точкою нинішнього підлабузництва до іноземної точки зору стала Помаранчева революція. 

Мало хто зараз задумується над тим, що саме тоді, в момент піка нашого демократичного спротиву, ми самі заклали страшну міну. І міна ця називається – невміння вирішити внутрішній конфлікт власними силами. Тоді ми всі раділи, що Солана з Квасневським розрулили все, але насправді ми в той момент зробили страшний крок до того, щоб потім всі, найдрібніші конфлікти вирішувати через апеляцію до зовнішніх сил.

Коли фейгіни перестануть бути головними глашатаями нашого інформпростору? Та тільки тоді, коли ми почнемо розв'язувати наші внутрішні проблеми самі, не залучаючи в арбітри послів чи премʼєрів інших держав. Я ще раз підкреслюю: наші внутрішні конфлікти, і тут мова не йде про війну.

Чому 24.02.22 ми стали субʼєктом? Бо ми вийшли на консенсус всередині і єдиним фронтом сказали всім нашим союзникам: воювати краще, ніж здатися, хоча вони вимагали тоді здатися. Те саме треба робити і в інших випадках. Як показало 24.02 – це не так і складно. 

Читайте також
Що насправді сварить Польщу з Україною
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
експерти