Час нагадати НАТО про боснійську Жепу
За збігом, в перший день саміту НАТО у Вільнюсі була ще й річниця падіння Сребрениці – першого в Європі, після ДСВ, масового вбивства цивільного населення, кваліфікованого міжнародним правом як геноцид. Понад 8000 сребреницьких босняків чоловічої статі було розстріляно армією Республіки Сербської, понад 1000 досі числяться пропалими безвісти, і родини шукають їхні могили. І значно рідше згадують (якщо взагалі згадують), що поруч зі Сребреницею був ще один босняцький анклав – Жепа, і там різанини вдалось уникнути. Тому що Сребреницю контролювали миротворчі війська НАТО (Нідерландів), а Жепу – українські. І голландські "блакитні шоломи" перелякалися Ратко Младіча й пішли на всі його вимоги, а українці – вивезли цивільне населення з Жепи цілим і неушкодженим.
Про Сребреницю багато написано, знято, задокументовано тощо. Про врятовану Жепу натомість світова громадськість не знає нічого, і полковник Верхогляд, скільки пригадую, навіть не отримав за свій подвиг Героя України (Кучма боявся розлютити Москву?), – а це, між іншим, був міжнародний дебют української армії, котрий, як мінімум, мав би змусити аналітиків у штаб-квартирі НАТО поставитися до цієї, повторно випливлої з дна історії нагору, Ucraina, terra Cossacorum, з належною увагою й пошаною...
І, може, тоді вони зрозуміли б, кому Російська імперія завдячувала ВСІМА своїми перемогами. І не мусили б так довго чухатись після 24 лютого, заки сподобились дати нам важку зброю...
Але для цього ми самі мали б пам'ятати Жепу. Пам'ятати, "що ми, браття, козацького роду", і що це не просто слова. І пишатися своєю армією – замість писати цього дня в унісон тим-таки НАТОвським офіцерам, що ич як ми, мовляв, швидко вичухались із лохів-рагулів-гречкосіїв у таку прегарну мілітарну потугу, де що й взялося!
В соціальних процесах, любі діти, як і в фізиці, ніщо і ніде не береться нізвідки, забудьте, чого вас учили московські щєдровіцкіє. Ми ЗАВЖДИ були кшатріями Європи. І будемо ними надалі – незалежно од того, як швидко міжнародна безпека цей факт леґітимізує.
Тож шануймося.
І слава Україні.
