RU

Путін запустив "план Б". Президент України поставлений перед "диявольським вибором"

Путін запустив "план Б". Президент України поставлений перед "диявольським вибором"

експерт Економічної Експертної Платформи, старший економіст CASE Україна
20.02.2022, 16:02

Можливе визнання РФ терористичних організацій ДНР/ЛНР – найменше із лих для України. Головне, щоб ворогові не вдалося спровокувати путч у відповідь

Намічене на 16 лютого вторгнення Росії в Україну передбачувано не відбулося, а всі приготування до нього були, мабуть, блефом з метою примусити президента України Володимира Зеленського та Захід буквально виконувати умови Мінської капітуляції.

Цього, також передбачувано, не сталося, і президент РФ Володимир Путін відступив, але на заздалегідь підготовлені позиції. Тепер слухняна ДержДума дала йому всі підстави визнати терористичні організації ДНР/ЛНР будь-якої миті, і він може легко використати цю карту в наступному турі переговорів.

Іншими словами, включився "план Б" по досягненню все тієї ж мети.

Президент України (причому будь-який, незалежно від прізвища та особистих якостей) буде поставлений перед "диявольським вибором":

- почати буквально виконувати Мінськ (переговори з бойовиками, вибори в присутності іноземних військ, повна та беззастережна амністія тощо),

- або, інакше, Росія офіційно виходить з мінського процесу, визнає "республіки" і на їхнє прохання вводить туди війська – свої або, наприклад, ОДКБ. Таким чином Україна втрачає шанси на реінтеграцію цих територій надовго, якщо не назавжди.

Читайте також

У відповідь наш президент може реагувати на це теж або висловивши глибоке обурення, але за фактом прийняти закріплення "замороженого конфлікту" з втратою територій (що принизливо); або оголосивши війну та спробувавши силою відновити міжнародновизнані кордони своєї країни.

Разом, три варіанти, і кожен гірший за інший... Але політична економіка (та й політологія у багатьох аспектах) – це якраз і є цинічна наука про вибір меншого із лих.

Щоб вибрати менше зло, потрібно проаналізувати плюси та мінуси цих трьох варіантів:

1. "Мінськ"

Плюси:

а) Україна відновлює суверенітет над частиною своєї території (Крим поки що залишається недосяжним).

б) Власне, все... Якщо не брати до уваги примарну надію з роками відновити Донбас (на це потрібно дуже багато грошей) і зробити тих, хто зараз залишився в ОРДЛО, патріотами України та європейцями. Нагадаю, що навіть звільнені території досі справно голосують за співголову ОПЗЖ Юрія Бойка.

Мінуси:

а) Суверенітет над ОРДЛО відновлюється ціною розмивання національного суверенітету. Виникає "якір", що тягне у бік Росії, – власне, у цьому її головна мета.

Про НАТО та ЄС можна забути, будь-які інші рухи у західний бік також дуже ускладнюються.

б) Збільшується електоральна основа проросійських сил. Не критично, десь на третину від нинішньої – тобто з близько 20% до менше ніж 30%, все одно без шансів взяти владу в країні.

Але ставити ціпки в колеса їм стане легше.

Читайте також

в) Враховуючи консенсусну політичну культуру України (але не Донбасу!), країна стає ще менш керованою. Є ціла наука про те, чому чим глибше розколи, тим важче приходити до загальноприйнятних рішень.

Наочний приклад – Боснія та Герцеговина, безпорадний протекторат ЄС, створений Дейтонськими угодами.

г) Позитивний приклад іншим потенційним сепаратистам.

д) Ну і, нарешті, психологічний момент: для тих, хто проливав кров і ризикував життям у протистоянні з бойовиками та російською армією, це чиста вода капітуляція.

Не можна виключити, наприклад, що вони влаштують просто особистий терор проти ватажків бойовиків – якщо ті, звісно, розсудливо не втечуть у Росію. Втім, виходячи з пункту "а", остання їх навряд чи захоче сприймати: їй потрібні агенти впливу в Україні.

Загалом це означає, що відновлення територіальної цілісності відбудеться коштом того, що в тіло України буде встромлено нічим не ізольований отруєний кілок. Не кажучи вже про те, що з дуже високою ймовірністю такого президента, який почне реально виконувати цей план (наприклад, для початку погодиться на прямі переговори з "лідерами" бойовиків), просто усунуть від влади силою, і тоді набуде чинності основний план ворога. – путч, як описано тут.

2. "Війна"

Плюси:

а) "Природна" реакція на посягання на територіальну цілісність держави. Прояв героїзму, патріотизму та гідності.

б) Якщо вдасться, тобто шанс "переварити" ворожу на сьогодні територію, оскільки найшаленіші втечуть або будуть знищені (а тих, хто залишився, ніхто не завадить судити), пасивна більшість же прийме бік сили. Але це "якщо".

в) Приклад інших потенційних сепаратистів, тільки тепер уже негативний.

Читайте також

г) Урок для Росії.

д) У разі успіху (знову ж таки, "якщо") біженці з Донбасу отримують можливість повернутися додому (у першому сценарії – навряд чи, бо за "Мінськом" при владі в регіоні залишаються ті самі бандити, від яких люди тікали).

Якщо, звичайно, вони захочуть такою можливістю скористатися...

Мінуси:

Власне, один, але дуже великий: "якщо" плюс величезні втрати.

Шанс виграти таку війну мізерний, оскільки супротивник у багато разів сильніший. Особливо погано, що в нього є повне панування у повітрі – а це саме той фактор, який історично дозволяв маленьким арміям перемагати великі (як Ізраїлю, США в Іраку, нацистській Німеччині у 1939-1942 роках, доки СРСР не отримав панування у повітрі).

Прибічники тотальної війни часто наводять приклад Фінляндії. Але, якщо придивитися уважніше, вона ж війну програла. Так, завдала великої шкоди ворогові і відстояла незалежність, але втратила величезну територію і багато десятиліть залишилася з обмеженим суверенітетом, а це саме те, чого хоче уникнути Україна.

Звичайно, є надія, що колись складеться сприятливий момент, і Україна зможе повернути собі тимчасово окуповані території (якщо захоче), як це зробили хорвати із "Сербською Країною". Але їм удалося лише тому, що вони дочекалися послаблення Сербії.

Читайте також

Ну і не в останню чергу, навряд чи таку війну підтримають наші союзники. А без їхньої допомоги ще більше шансів, що вона закінчиться погано для України.

При цьому ціна поразки буде величезною: крім безпосередніх втрат і в армії, і серед мирного населення, ніщо не завадить Кремлю окупувати Україну (можливо, за винятком території колишньої ЗУНР), зачистити від активних патріотів та поставити лояльного намісника. А то й взагалі, як вони загрожують, покінчити з українською державністю.

І знадобляться ще десятиліття боротьби, з безліччю жертв, для того, щоб відновити хоча б нинішню, далеко не досконалу ситуацію.

Тобто "математичне очікування" результату – дуже глибоко в мінусі: мізерна ймовірність перемоги з обмеженими позитивними наслідками, і величезна ймовірність поразки з катастрофічними наслідками.

3. "Приниження"

Плюси:

а) Україна позбавляється примари "Мінська", уникає війни, і отримує можливість спокійно та швидко розвиватися – модернізуватися – вестернізуватися. Звичайно, Кремль намагатиметься цьому завадити як тільки може, але принаймні одним (і найпотужнішим) важелем стає менше.

Це насправді дуже великий плюс: є багато прикладів успішних країн, які розвивалися попри втрату територій. Південна Корея, ФРН (та міжвоєнна Німеччина), Кіпр, Сербія, Китай/Тайвань.

Звичайно, всі ці випадки не без своїх проблем, але вони доводять, що втрата частини території якщо і заважає розвитку, то не смертельно.

б) Не слід виділяти колосальні кошти на відновлення Донбасу. Можливо, навіть вдасться заощадити на пенсіях тамтешнім мешканцям. Натомість Росія отримує на свою голову більшу економічну проблему, не меншу за Крим.

в) Оскільки жодних прецедентів в українській Конституції не створюється, а шлях до бажаного для деяких статусу російського протекторату для ОРДЛО був важким та кривавим, то, на відміну від ситуації з Кримом, мало ймовірно, що хтось ще захоче повторити його.

Мінуси:

а) Власне, також один, але величезний: національне приниження.

Звичайно, за великим рахунком, фактично нічого не змінюється – тимчасова втрата контролю над ОРДЛО записана у Мінську, і ми живемо із цим вісім років. Але Мінськ хоч якось можна розглядати як інструмент "врегулювання" з надією (хоч і дуже примарною) відновити тут міжнародно визнані кордони України.

Втім, якщо придивитися уважніше, то це ілюзія: Україна, як і Фінляндія свого часу, закономірно програла війну, і поразка була закріплена у Мінську. На щастя, як і Фінляндія, програла не повністю, зберегла незалежність та суверенітет над більшою частиною території.

Але поразка є поразка. Визнання Росією терористичних організацій ДНР/ЛНР" – не більше ніж інша, хоч і більш очевидна, ніж "Мінськ" його форма.

Проте, що дуже важливо, з фактичного погляду "Мінськ" значно небезпечніший для майбутнього України. Тому мудре рішення в даній ситуації буде вибрати менше із лих, як би це не було принизливо (і як би мені самому не противно це писати).

Суть важливіша за форму, а майбутнє країни важливіше за репутацію її президента. Тим більше, що історія розсудить і, швидше за все, на користь такого вибору. Насправді "заморожений конфліктдавно вже був найменшим злом у цій ситуації.

Втім, розслабитись ворог нам дасть нескоро.

Головна проблема у третьому сценарії – це насправді розрахунок Кремля на те, що приниження може спровокувати частину радикально налаштованих "патріотів" на переворот, тим більше, що їх підштовхуватимуть ворожі агенти. Згадайте історію з Надією Савченко та Володимиром Рубаном (тим, який медведчуківський).

Можна по-людськи зрозуміти почуття цих людей, але не можна дозволити їм втілитись у реальність.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Дизайнер
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне