Рамштайн-5: багато чого точно залишиться за кадром. Що треба тримати на краєчку свідомості
8 вересня відбудеться Рамштайн-5. За традицією до нього знову щось приурочать: у ЗМІ вже з'являлися епічні цифри нового американського пакету допомоги, поки про це говорити рано, всьому свій час. Але багато чого точно залишиться за кадром.
Що треба тримати на краєчку свідомості. З видимого
Міністр оборони Олексій Резніков:
• 30 серпня виступив на зустрічі міністрів оборони країн Євросоюзу.
• Поспілкувався із кількома колегами у двосторонньому форматі. Я б особливо наголосив на розмовах із міністрами оборони Швеції та Франції. Будуть сюрпризи.
• 2 вересня звернувся до учасників Чорноморсько-Балканського форуму з питань безпеки.
Кожен із цих рухів супроводжується цілим комплексом заходів. До і після. Це процес.
Наприклад, якщо ви подивитеся на стрічки новин до 30 серпня, то зафіксуєте: головною публічною темою щодо України ЄС висував створення особливої місії Євросоюзу з акцентом на тренінги для наших воїнів. Щодо цього було кілька заяв, навіть була озвучена конкретика – чому саме нас збиралися тренувати.
За підсумками зустрічі пролунали інші заяви головного дипломата ЄС Жозепа Борреля. Який наголосив, що міністр оборони України ознайомив міністрів оборони та Єврокомісію з потребами України, й тепер вони мають пріоритезацію на коротку, середню та довгу перспективу.
Початкове бачення ЄС було скориговано. Зараз ми подивимося, як воно перетвориться на реальні дії. Бо.
Якщо буде реалізовано середньострокові заходи, запропоновані Україною, взагалі перестане бути зрозумілим, чому Україна досі не в НАТО. У військовому плані кордони зникнуть. Тобто ініціатива наче і ЄС, але ефект буде такий, що відокремлення сил оборони України від сил оборони Європи/НАТО втратить будь-який практичний зміст.
Ці заходи – взаємовигідні. Європі вони потрібні не менш ніж нам. Це набагато стійкіший формат співробітництва, ніж відношення "донор-реципієнт".
Загалом взаємодія з міжнародними партнерами нагадує гру у тривимірні шахи, бо є безліч перетинів.
Ієрархія взаємодій умовна, це багатошаровий пиріг.
Перший рівень – це США та формат "Рамштайн" (50+ країн).
Цей проєкт виник завдяки лідерству Вашингтона і не обтяжений якоюсь особливою формалізацією. Є спільні цілі, заради яких поєдналися учасники.
Другий рівень – це Британія та союзники.
Організованою формою цього руху є донорські конференції. Насамперед – це країни Північної Європи. Це дуже важливий напрямок, тому що британське лідерство не таке масштабне, як американське, але дуже динамічне.
Наприклад, тренінгова програма вже йде повним ходом, і до неї вже залучені Канада, Нова Зеландія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція та Фінляндія. Це все небідні вільні держави, яких явно дратує російське хамство. Вони зацікавлені зробити Балтійське море (а також Арктику) зоною без хамства і розуміють, наскільки важливою є роль України в цьому плані.
Третій рівень – це НАТО.
Альянс саме як Альянс практичного сприяння здатний надати на порядок менше, ніж той самий Рамштайн. Але як майданчик для політичної координації годиться.
Четвертий рівень – це ЄС.
Євросоюз не має жодної відокремленої військової сили (Борель не дарма сказав про "бонсай-армії"). Але відіграє велику роль для забезпечення стійкості України, надаючи ресурси.
Завданням із зірочкою є координація зусиль одних і тих самих країн у рамках цього багатошарового пирога. Це ідеальне середовище для виникнення плутанини та накладок. Особливо з урахуванням внутрішньополітичних баталій у кожній зі столиць.
Окремо варто відзначити Польщу та держави Балтії.
Поляки реально надають величезну допомогу. Це одна з країн, без якої ми вже були б на межі. Одна думка про те, що Україна та Польща можуть продовжити близько дружити й після війни, викликає посмикування багатьох очей.
Країни Балтії цілком усвідомили, що з ними було б, якби російські танки пішли не на Київ, а умовно "на Берлін". Вони подивилися на реакцію вільного світу з різними "угорщинами" на борту в реальній ситуації, все побачили й тверезо оцінили свої шанси.
Зараз вони буквально на власні очі спостерігають збільшення масштабів цвинтарів у Калінінграді та Пскові. І можуть у режимі реального часу відстежувати здування російського наступального потенціалу. Вони кровно зацікавлені у нашому успіху та дуже багато допомагають. Справді багато.
Зоною, де росіяни поки що можуть сильно грати, залишаються Балкани та країни Південної Європи. Тут є над чим працювати.
Поки що залишаю за кадром Білорусь. Ми нічого не говоримо. Але це не означає, що хтось щось забув. Усі слова пролунають у потрібний час.
