Розмова Путіна та Байдена завершилася очікувано. Жодних фундаментальних проривів не було
Сторони подбали про те, щоб інформація залишалася максимально обмеженою та сухою. Наприклад, відмовившись від заяв президентів за підсумками переговорів на користь пресрелізів та створивши ледь не "стерильне" інформаційне середовище, жорстко обмеживши участь ЗМІ та своєї апаратної бюрократії.
Мені особисто вже другі переговори президента США Джо Байдена і президента РФ Володимира Путіна і публікації в пресі, заяви та жести сторін, говорять про наступне:
1. Країни Європи та США готові до прагматичної, виваженої розмови з Росією, і навіть готові негласно вести діалог у категоріях "червоні лінії" та "зони інтересів", але не можуть нічого гарантувати з політико-ідеологічних причин.
2. Російське політичне керівництво задоволене активізацією діалогу із Заходом, навіть якщо він не дає миттєвих результатів. Сам факт пункту №1 у сприйнятті Москви є прийнятним зрушенням з мертвої точки. До того ж у відносинах двох країн помітні зрушення, хоч і незначні, навіть санкції проти Північного потоку-2 та обмеження проти російського суверенного боргу не включили до оборонного бюджету США.
3. РФ має дві тактичні цілі в розмові зі США – схилити Вашингтон до спільного тиску на Україну щодо імплементації Мінських угод і добитися від Байдена хоча б визнання та прийняття "червоних ліній" Кремля, а саме – недопущення розширення НАТО на схід та включення до Альянсу України.
4. РФ переслідує і глобальну мету, і вона цілком раціональна – домогтися свого визнання як сильного рівноцінного гравця на світовій арені із закріпленою "зоною безпеки"/"зоною інтересів"/"сферою впливу" та можливостями "продавати" свої посередницькі, силові, миротворчі послуги країнам Заходу.
5. США та країни Європи залишаються на попередніх позиціях щодо України, визнаючи саме Мінські угоди як основу врегулювання конфлікту з РФ, і це суперечить позиції нашого Офісу президента останніх місяців, що може бути проблемою у найближчому майбутньому.
6. Порядок денний американсько-російського діалогу набагато ширший, ніж у нас представляють або хочуть представляти. Мені здається, крім України, є ще кілька питань, яким США надають не менш важливого значення у переговорах з Путіним, а саме – ядерне нерозповсюдження (в контексті Ірану), протистояння з Китаєм (в контексті "стратегічної стабільності") та кіберзагрози.
7. У нас дуже слабка позиція стосовно теми переговорів. Все, що я спостерігав, – це або смішки з приводу нездатності РФ щось створити, або повторення мантр 2014-го про "єдиний західний фронт" та "ядерні санкції", або зрада в стилі "Путін нападе" та "Все пропало".
8. На жаль, у нас немає спроб відповісти на виклики, які ставить перед нами цей діалог, а саме: пошук альтернативи Мінську, зміни функції РФ для Заходу, переорієнтація США на інші проблеми, деактуалізація нашої політики безпеки після 2014 року, що заснована на вірі у НАТО.
