RU

Шизофашизм Росії: єдиний вихід для РФ – програти війну проти України

Шизофашизм Росії: єдиний вихід для РФ – програти війну проти України

історик, професор Єльського університету
09.06.2022, 08:31

Знищення людей в намірах стати самими собою – така наразі зовнішня політика Росії. І ім’я їй "шизофашизм"

Тімоті Снайдер, американський письменник та історик, спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи та Голокосту, провів публічну лекцію для Київської школи економіки та Ukrainian Global University в межах проєкту Global Minds 4Ukraine.  

LIGA.net публікує тези історика, які допомагають зрозуміти, як же шизофашизм став основою зовнішньої політики Росії.

Розмову вів кандидат політичних наук, завідувач кафедри публічного врядування KSE Іван Гомза.

 Шизофашизм як основа зовнішньої політики Росії

Коли я використовую термін "шизофашизм" для опису Росії, маю на увазі конкретних людей. Наприклад, Олександра Дугіна (російського філософа, публіциста фашистського напрямку) або Олександра Проханова (російського письменника, журналіста). Цитую документи, де люди, які безперечно є фашистами, називають так інших людей, які зовсім ними не є. 

З 2014 року центром російської політики став шизофашизм, і вторгнення в Україну – один із кричущих його прикладів: коли такий режим вдирається в іншу країну, заявляючи, що там панує фашизм. Від поодинокого явища шизофашизм став основою зовнішньої політики Росії.

Росія – фашистська держава. І ось ознаки цього

Фашизм – це пріоритет волі над розумом, проєкт політичної уяви. Сам по собі він передбачає відмову як від фактичної, так і від логічної реальності.

Деякі ознаки постмодернізму: відмову від фактичної реальності та наполягання на суб’єктивності, можна було б трактувати по-фашистськи. Раптом ми перейшли від ідеї, що здавалася визвольною (що має значення лише індивідуальна суб’єктивність) до відверто репресивної ідеї – що одна людина може встановити монополію на суб’єктивність, заявляючи, що немає такої речі, як істина.

Існують неочевидні шляхи до фашизму. Думка про те, що політика означає перемогу, може бути інтерпретацією фашизму. Слово "фашизм" в Радянському Союзі та в путінській Росії втратило будь-який зміст і стало означати будь-якого ворога.

Фашист у російському розумінні – це не той, хто має фашистські погляди. Фашист – це просто суперник. Але в самому ж фашистському режимі політика починається з визначення ворога. Використання слова "фашист" на позначення ворога є ознакою фашизму. Можливо, це сягає корінням радянської доби.

Росія – фашистська держава. На додачу до культу особистості існує лише одна керівна партія, яка все вирішує. Вибори там існують лише у якості ритуалу. Там поширені фантазії про золоту добу в минулому, яку можна відновити лише зцілювальним насильством. 

Ось така ідеологія президента РФ Володимира Путіна щодо вторгнення в Україну. Росія навіть наближається до фашистського уявлення про те, що сама суть політики полягає у жертовності й що завдання лідера нації надати смерті політичний сенс. 

Також там панує тотальний контроль над ЗМІ, повторне використання дуже простих форм державної пропаганди та ідея Путіна про те, що Захід корумпований і зрікся основних цінностей, які збереглися в Росії.

Рашизм як заміна фашизму

Поняття "рашизм" є широковживаним в Україні. Очевидно, що рашизм є різновидом фашизму через те, як це слово пишеться і звучить. 

Людям на Заході важко уявити, що російський фашизм може існувати, тому що його зовнішнім шаром є антифашистська риторика і радянська спадщина антифашизму. Тож слово, яке поєднує Росію та фашизм, може справді стати корисним.

Звірства у Бучі, які побачив світ 

У російській війні в Україні ідеї Путіна мають велике значення. Але, як і ідеї Гітлера, вони починаються з припущення, що країна реалізується лише за межами її власних кордонів. 

Ідея Гітлера полягала в тому, що німецька раса мала місію, яку можна було виконати лише за межами Німеччини. Путін говорив, що Росія може існувати лише доти, допоки поглинає Україну. 

Як цей намір стає політикою масових убивств, можна зрозуміти лише тоді, коли цей намір сходиться з реальністю. У випадку Німеччини, Гітлер мав намір стерти євреїв із лиця землі. Його намір наразився на опір у вигляді Червоної армії, американців та англійців. Тоді намір проявився у вбивстві євреїв там, де вони жили. 

У політиці Росії щодо України намір Путіна передбачав капітуляцію України, вбивство української політичної еліти, а решта українців була б невизначеною масою, яка злилася б з Росією. Коли цього не сталося, почалося загострення. Більше людей, які ідентифікують себе з Україною, означає більше депортованих та вбитих.

Деякі ліві, попри свій виражений антиімперіалізм, схильні до солідарності з Росією. Чому так

Люди, які підтримують Росію, ніколи не були в Україні. Згадайте Революцію гідності, щодо якої велася значно гірша полеміка, а російська пропаганда спрацювала набагато краще, ніж зараз. 

Люди, які були в Україні, як правило, бачили українців, їхні дії, зрозуміли їхні цілі та бажання, тому рідше приймали російський погляд на події. Причина, чому досвід настільки важливий, полягає в тому, що українська національність чи суб’єктивність набагато більше стосується дій, ніж слів, і майбутнього, ніж міфів та минулого. Ідеології досить легко піддаються аналізу інтелектуалами, тоді як досвід та уявлення про майбутнє, як правило, більше вимагають особистого контакту. 

Більшість людей, які знають російську, не знають української. Це має величезне значення – сприймають вони українців як суб’єктів чи покладаються на російські інтерпретації України.

Велика проблема полягає в тому, що американські та німецькі ліві займаються оберненим націоналізмом. Якщо ви американець правих поглядів, ви вважаєте: все, що робить Америка у світі, – прекрасно. Якщо ж ви американський лівий, вважаєте: все, що Америка робить у світі, – погано. 

Отже, як тільки вони займають цю перевернуту імперіалістичну позицію, їм здається, що у росіян не було вибору. Тоді вони починають стверджувати: в українців немає вибору, вони повинні здатися. Або що українці насправді не воюють – це просто посередницька війна, і у всьому винні американці. Це зручно, адже підтверджує їхнє глибоке припущення, що Америка несе відповідальність за все.

Існує ще одна ключова проблема: якщо ніхто нічого не знає про українську історію, це відкриває шлях простим наративам, як-от що України ніколи не існувало або Україна та її культура завжди були частиною російської культури.

Загалом я згоден з лівими, які кажуть, що до американської історії потрібно ставитися критично. Зараз в Америці точаться великі дискусії щодо того, чи потрібно розповідати дітям "незручну" історію. Я вважаю, потрібно. Власна історія завжди "незручна". 

Потрібно прийняти таку ж позицію щодо Китаю та Росії. Якщо історія стосується незручних речей, не можна схвалювати її забуття росіянами та табу на Голодомор. Якщо одну імперію потрібно поставити під сумнів і децентрувати, це потрібно робити зі всіма іншими.

Росія не є альтернативою Сполученим Штатам. Вона більше нагадує тріснуте дзеркало. Якщо дозволити своїй власній олігархії дійти до крайнощів, ми опинимося у країні, схожій на Росію. Тож використовуймо Росію як шаблон шляху, яким ми не повинні піти.

Роль особистої травми диктатора Путіна у загарбницькій війні Росії

Погано, коли упередження або травматичний досвід людини стосовно спільноти стають основою політики. Коли є старий одержимий диктатор, який стає дедалі більш неконтрольованим, отримуємо щось подібне. Тирану важче відрізнити власні травми та нав’язливі ідеї від інтересів своєї країни, а на цей час Путін взагалі не бачить цієї відмінності.

Чого не вистачає, так це уявлення про російську політику або про те, якою буде Росія в майбутньому. Бо як тільки держава стає олігархією, майбутнього немає. Уже не можна нічого змінити на цьому етапі. Можливо діяти, тільки відштовхуючись від минулого.

"Політика вічності" в Росії

Європейські країни, як правило, програють імперські війни. Щоб Франція була такою, якою вона є сьогодні, їй довелося програти війну в Алжирі та В’єтнамі. Німеччина мала програти на східному фронті. Нідерландам довелося програти в Індонезії. Португалії та Іспанії програти в Африці. 

Єдиний вихід для Росії – програти цю війну.

Імперіалізм дозволяє повернутися до минулих часів. Це те, що робить Путін. Уявлення про минулу велич як заміну нинішньої політики ламаються лише тоді, коли стикаєшся з дуже жорстокою реальністю. Її суть у тому, що не можна вважатися імперською державою, коли програєш війну проти набагато меншого супротивника. 

У Росії йдуть обговорення того, чим є Росія насправді. "Політика вічності" в Росії може відійти в минуле лише тоді, коли політична дискусія перестане розглядати знищення людей як спосіб стати самими собою.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Старший дизайнер
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне