Статус кандидата в члени ЄС: Україна на порозі історичного рішення. Це win-win для всіх
Україна – на фінішній прямій до саміту ЄС, на якому вирішиться доля статусу кандидата в члени Євросоюзу. Трибуни скандують, лінію вже видно попереду, сил вже немає, але відкривається сто десяте дихання. У цю мить варто згадати, яку колосальну дистанцію ми подолали.
Чому цей статус такий важливий для України
Він юридично закріпить Україну в проєкті європейської інтеграції. Це жирна крапка після десятиріч європейської політики стратегічної невизначеності щодо України. Невизначеності, яка перестала бути конструктивною. Це руйнування багаторічного російського наративу про те, що на "Україну в ЄС не чекають".
Сьогодні ми впритул наблизилися до розв’язки. Це дипломатична битва епічного масштабу, в якій задіяні всі дипломатичні сили України на чолі з президентом Володимиром Зеленським, головою Офісу президента Андрієм Єрмаком та його заступниками Андрієм Сибігою та Ігорем Жовквою.
Від парламенту активно працюють голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, народні депутати. В уряді безпосередньо залучені прем'єр Денис Шмигаль, віцепрем'єрка Ольга Стефанішина, низка міністрів, розвідники та, звісно, дипломати.
Українські громадські організації також працюють на отримання статусу. Це складна командна гра.
Останні метри найскладніші.
Вчорашні скептики стали прихильниками. Вчорашні начебто прихильники раптом хитнулися в скепсис, а ми схиляємо їх назад, у позитив. Останні бастіони тримаються, але відступлять, якщо залишаться на самоті.
Меншість скептиків кинула проти нас всі контраргументи — від необхідності синхронізації з державами Західних Балкан до обвинувачень у недостатній стійкості демократичних інституцій. Справжнє обличчя кожного тепер видно, і за результатом українці оцінять кожного.
Якби ви знали, які потоки свідомості за останній місяць вислухав лише я від скептиків. Слухаючи деякі монологи, іноді було очевидно, що люди самі слабо вірять в те, що говорять, але відчайдушно чіпляються за можливість сказати "ні".
Взагалі весь шлях євроінтеграції України — це подолання нами смуги перешкод з європейських стереотипів і страхів. Я добре пам’ятаю початок розмови з Брюсселем щодо безвізу понад десять років тому. Нам пояснювали, що не можна ж дати безвіз українцям і не дати його одночасно росіянам. Дали, нічого.
Зона вільної торгівлі мала нібито створити загрози європейським виробникам. Цього не сталося.
Безвіз мав нібито спричинити потік біженців та злочинців з України. Нічого подібного не відбулося.
Зараз знову ті ж аргументи про неминучі проблеми. Але ще місяць тому було складно уявити, що ми прийдемо в точку цієї дискусії, на поріг історичного рішення.
Всі, хто давно займається євроінтеграцією України, розуміють, що це квантовий стрибок. Ми роками здобували "п’ядь за п’яддю" і про статус кандидата мріяли лише найсміливіші. Але нова реальність пришвидшила все, і нині ми біжимо вверх прямовисною стіною.
Зараз ніхто з нас не дивиться вниз. Всі дивляться вгору.
Більшість у ЄС розуміє, що статус кандидата на членство в ЄС для України принесе лише переваги всій Європі. Це win-win для всіх. Потрібно лише перестрибнути чергові стереотипи та страхи.
Ми активно допомагаємо у цьому нашим європейським друзям. Вирішальна мить вже близько.
