Тривоги стало забагато: чи треба боятися вторгнення РФ, купувати зброю, вивозити родини
Розповім історію
Під час війни у нас склались дуже теплі стосунки з нардепом Романом Костенком. Я продовжую вважати його одним з найпрофесійніших військових, з якими мене звела ця війна. В часи, коли він був спецпризначенцем, виконував дуже різні задачі. Не певен, чи я можу їх розкривати, але ризик для життя та складність там стабільно були максимальними.
Коли ти живеш у постійному стресі та загрозі свого фізичного знищення, є дуже велика спокуса забити на "завтра" і жити одним днем. Думаю, це одна з причин, чому багато хлопців і дівчат, повертаючись з фронту, лишають всі свої виплати стоматологам, щоб ті полагодили їм залишки зубів. Бо навіщо ставити пломби та робити гігієну рота, коли щомиті можеш померти? Стрес і армійське харчування тут ні до чого – це привід дбати про власні зуби вдвічі частіше, а не навпаки.
Так от, що мені завжди подобалось у Ромі – це те що він крім фахової підготовки та тренувань читав, займався спортом, учив англійську, розвивався як міг і, звісно, слідкував за здоровʼям і зубами зокрема. Він не дав загрозі забрати у себе завтрашній день. Зараз він став депутатом. Думаю, це не остання сходинка в його карʼєрі. Зуби має здорові. Книжки продовжує читати. Мови вчити теж.
Якщо повернутись до України, насправді на нас напали вісім років тому, і війна нікуди не ділася. Ми в цьому схожі на Ізраїль, якому судилося воювати всю свою недовгу історію.
У нас буде війна, завжди буде загроза, завжди будуть танки на кордоні й цей чи наступний "путін", наслідуючи уроки Ким Ір Сена, буде махати нам своєю новою погано пофарбованою ракетою. Поки вони не розваляться, у нас буде війна. А коли розваляться – будуть війни трохи менші. Завжди.
Вони зазомбовані на покоління вперед і все. Крапка. Лишіть свої ілюзії про мир. Навіть коли ми повернемо Крим та Донбас, спокійно не буде. Ваші діти та онуки будуть рости й будувати країну, яка щодня має доводити своє право на існування.
Чи можуть вони напасти зараз
Можуть. І вже напали кібернетично та інформаційно, вже розхитують суспільство та економіку.
Чи вдарять вони ракетами та танками
Теоретично, так. Але я не уявляю, як вони планують окуповувати великі міста в країні з сотнями тисяч ветеранів. Вони з усіма своїми ракетами й літаками пів року нічого не могли зробити з Алеппо в Сирії, в якому їм протистояло всього кілька тисяч людей і жменька техніки, які знаходились у повному оточенні.
Маленькі переможні війни в Росії історично виходять так собі. І я не думаю, що жителям великих українських міст варто сильно турбуватися за власні життя. А карту бомбосховищ варто було глянути ще у 2014-му. В тому ж Ізраїлі кожен знає, куди бігти у разі чого.
Частина друзів і знайомих почала купувати зброю і шукати собі місце на випадок бойових дій
Ніхто не знає не тільки чи будуть ті дії, а і якими вони будуть. Тому не намагайтесь вгадати, що буде далі. Не вгадаєте. Толку від цього, як від текстів про виживання під час війни у твоєму місті, написаних під час Балканських війн. Я їх читав з переляку навесні 2014-го. Краще б більше часу витратив на заробляння грошей. Якщо ви маєте щире бажання зустрічати ворога зі зброєю в руках, нагадаю – в Україні як раз починається формування територіальної оборони. Запишіться туди. У разі ж якщо нападуть до того, як це запрацює, у нас уже і так є хороший досвід формування добровольчих підрозділів. Не переймайтеся, для всіх стане місця. І забезпечення буде кращим, ніж 2014-го. Не пропадемо. Ми це вже проходили.
А зараз достатньо записатись у ТРО і просто собі пообіцяти, що ви не будете ховатись за відмазками, якщо час прийде. А спосіб знайдеться. Не переймайтеся.
Щодо вірогідностей
У повний зріст Росія не нападе. Пошантажує Захід, побрязкає зброєю і звалить у барліг. Бо як каже народна мудрість: кордони Росії закінчуються там, де можуть дати чоботом по пиці. От і все.
Тому я і продовжую жити наступний етап свого життя. Їхати свою навколосвітку. Відкривати світ для себе та інших. Розвиватися, відновлювати здоровʼя та дивитися у майбутнє. Бо якщо я дам його у себе забрати стресам і тривогам, це означатиме, що ворог переміг. Хрін їм, а не майбутнє. У нас воно є і буде, на відміну від них.
І ми маємо за це подякувати нашим військовим, дипломатам, та кожному, хто хоч раз за час війни брав до рук зброю або допомагав армії в інший спосіб. Це ваша заслуга, що ми зараз є. У 2014-му ми могли втратити все. Той потяг для Росії вже пішов. Завдяки вам у нас усіх є майбутнє.
Окрема вдячність міністерствам Оборони, Закордонних справ, Генеральному штабу та нашій діаспорі. Безпрецедентні обсяги міжнародної допомоги та підтримки – це ваша заслуга. Лупайте цю скалу й надалі. Приємно відчувати, що ми з цією ситуацією працюємо не одні.
Якщо ж мої прогнози не справдяться, не переживайте, я знайду спосіб швиденько повернутись і знайти своє місце у системі національної безпеки та оборони. Там і зустрінемось. Буду радий знову побачити багато знайомих і світлих людей.
Хоча, думаю, ми традиційно зустрінемося на марші на день Незалежності, а не на війні.
А поки буду жити своє життя і втілювати свої мрії. Того ж бажаю і вам.
