Туреччина хоче допомогти вивезти наше зерно, модерувати переговори із РФ. Чи можна їй довіряти
Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу зустрічається з російським колегою Сергієм Лавровим і вторить російським наративам про те, що введені проти РФ санкції – це погано. Повторює російську пропаганду, що санкції проти Росії посилюють світову продовольчу кризу.
Це неприємно. Неприємно і не більше, адже не Туреччина вводила санкції, а отже, її думка нікого не хвилює. Але неприємно.
Зате паралельно дивишся на курс турецької ліри, яка продовжує летіти в прірву, і стає приємніше.
І хто знає, чи пов'язані ці події?
Важливо розуміти одне.
Коли президент РФ Володимир Путін будує руський мир і намагається відновити імперію, це б'є по економіці.
Коли президент Туреччини Реджеп Ердоган будує тюркський мир та намагається відновити імперію – це теж б'є по економіці.
По економіці Росії б'ють санкції Заходу, бо Путін вирішив, що він великий історик та воєначальник, і напав на Україну.
Історик із нього так собі. Воєначальник ще гірший.
По економіці Туреччини б'є політика Ердогана, який не дає Центральному банку працювати незалежно, адже вирішив, що він великий макроекономіст.
Макроекономіст із нього так собі. І ось уже в Туреччині інфляція 73% (у п'ять разів вища, ніж в Україні під час війни), і курс ліри летить у прірву.
Чому це відбувається?
Тому що і Путін, і Ердоган – обидва імперці. І обидва будують імперії на чолі з імператором. А отже, немає стримувань та противаг.
У Путіна це вилазить у війну, і, навіть попри те що Центральним банком керує професіонал, економіка страждає. А в Ердогана все вилазить в інфляцію, навіть якщо війни він поки що веде локальні й не підпадає під масовані санкції, і економіка страждає.
Причина завжди одна. Відсутність демократії. Відсутність контролю. Відсутність інститутів, що діють. Саме тому так важливо зберігати демократію.
І це робить Туреччину вкрай ненадійним союзником, який може розвернутися будь-якої миті на 180 градусів. Так, зараз Путін та Ердоган зіштовхнулися у Сирії та Лівії, на Кавказі та в Азії, у Криму. Але це зіткнення однакових людей, вони борються за владу та вплив. І їх нічого не стримує: ні думка народу, ні цінності.
І чи не захоче Ердоган зрадити Україну в той момент, коли йому буде дуже важко, – не відомо.
І так, ми можемо змиритися зі знижкою на зерно у 25%, тим більше якщо турки самі вивозитимуть зерно з наших портів.
Але чи можемо ми довіряти такому союзнику? Чи можемо ми розраховувати на нього, знижуючи безпеку наших портів?
Ердоган має величезні проблеми. У економіці. Туреччина може стати наступною "доміношкою" у низці світової кризи.
А ще в Ердогана незабаром вибори. І султан може на них програти. На що він готовий піти заради перемоги? Чи готовий заради цієї перемоги здати Україну? Чи поки що він просто відчайдушно хоче перекрити дефіцит валюти в країні, заробляючи на українському зерні та російських олігархах?
З диктаторами ніколи не знаєш. Вони дуже дорого коштують своїм громадянам і є непередбачуваними партнерами.
Особливо якщо кожен з них будує свою імперію на піску з імперій минулого, що розсипалися, і думає, що ви належите йому. Проблема із цими диктаторами.
