Путін, Лукашенко та Пригожин використовують один одного у спільних та своїх цілях. Поки що ці цілі не суперечать одна одній, але вже явно не збігаються. Зрештою, Путіну не потрібний ні живий Лукашенко, ні живий командир ПВК Вагнер Пригожин. Але смерть будь-кого з них раніше ослабить самого Путіна. Повалення Лукашенка Кремлем призведе до втрати Білорусі. Знищення раніше часу Пригожина призведе до втрати "африканських завоювань" Путіна-Пригожина і залишить його віч-на-віч із російською армією, яка програла війну в Україні і якій він не довіряє і вже боїться.

Кожен із цієї трійки має свої мотиви для співпраці та способи використання партнера. Але в будь-якому разі всі троє – Путін, Пригожин, Лукашенко – чудово усвідомлюють, що в майбутньому може залишитися лише один із них.

Поєднання російської тактичної ядерної зброї, перекинутої Путіним до Білорусі з присутністю ПВК Пригожина, різко загострює військово-політичну ситуацію не лише на південному сході України, а й у центральній Європі. Сам факт виведення Пригожина на міжнародний рівень та переміщення його з українського фронту на білоруський напрямок свідчить про те, що Путін обмежений у своїх ресурсах та планах продовження війни.

Щобільше, використання нелегітимних, іррегулярних, парамілітарних проксі-сил, які мають великий досвід війни і підкоряються виключно Путіну, робить міжнародний статус Путіна вкрай двозначним. Тепер ніхто з міжнародних політиків не знає, з ким він має справу – з підлим господарем приватної армії чи легітимним президентом Росії. Путін намагається розірвати зв'язок між своєю величезною владою та відповідальністю за свої вчинки. Але те, що може пройти в Росії, не пройде на міжнародній арені.

Путіну здається, що розширюючи зону військово-політичної напруженості, він розширює свободу маневру своїх дій. І чим гірше буде становище російської армії в Україні, тим активніше Путін розширюватиме зону своєї агресивної активності на інші регіони світу та сфери життя (море, космос, продовольство, вибори в інших країнах тощо).

Путіну, як чекісту, який намагається будь-що утримати свою владу, хочеться вірити, що таким чином він вміло шантажує США, НАТО і примушує їх до перемир'я, використовуючи Україну. Але використання Путіним Лукашенка та Пригожина в цьому плані ядерного шантажу Заходу лише погіршують його становище, а не допомагають йому видертися з війни в Україні.