Велика гра не любить дрібних шулерів. Це важливо не забувати Зеленському та його команді
Всі заговорили про Китай. Трохи навести різкість не завадило би.
Візьмемо бінокль німецької фірми Realpolitik.
1. Протистояння США-Китай є найвищим рівнем війни, враховуючи, що це протистояння не між державами, а між системами (про сім рівнів війни можна прочитати тут).
2. Війна систем — це не шахи, де треба повалити ворожого короля. Війна систем — це гра Ґо, де треба виграти час і простір.
В часи Холодної війни, США та СРСР намагалися переграти один одного, купуючи та підважуючи режими третіх країн, влаштовуючи перевороти і війни проксі, всіляко уникаючи прямих зіткнень і мало не підірвавши планету через Кубу.
Так і нині – дві системи воюють на вільних клітинах дошки, ставлячи туди свої камені. Іноді чорні камені стають білими і навпаки, хто трохи розуміє правила Ґо.
США намагаються збільшити кількість демократичних країн. Китай намагається збільшити кількість авторитарних країн. Яким способом вони це роблять?
США дає гроші та всіляку іншу допомогу в обмін на реформи. Реформи спричиняють те, що країна стає в євроатлантичний табір верховенства права, лібералізму і демократії.
Китай дає гроші та всіляку іншу допомогу без вимоги реформ. Великі гроші без вимоги реформ призводять до корупції, кризи, зростання авторитаризму та зовнішньої залежності, і країна стає у відповідний табір.
Китай вже виграв майже всю Африку і тепер розігрує Латинську Америку.
Росія — це перлина корони імператора Піднебесної. Траєкторія прокладена, а чекати Китай вміє.
3. Треба вміти вибирати союзників.
Незважаючи на те, що Китай — найбільший ворог Росії, Росія та Китай в одному таборі. Росія поки що гравець, але з тієї точки у майбутньому, про яку думає Китай, Росія — це велике поле, куди китайський гравець ставить свої камені, щоб не допустити розміщення каменів супротивника.
У цій великій війні, що триватиме століття, не вийде бути нейтральним. Тут кожну країну розглядають як клітинку на дошці. Вміло розміщений камінь суттєво посилює позиції гравця.
Гравців двоє, і це навіть не США та Китай.
4. Водночас Україні треба бути суб’єктом, гравцем (хай невеликим), а не просто клітинкою.
Це означає, що у нас є свобода дій та має бути власна стратегія. Головне — не загратися. Головне — прораховувати кожен крок.
На таких умовах ми можемо багато вигравати від співробітництва з Китаєм. Але треба пам’ятати правила гри: не вважати себе розумнішим за великих гравців; не обманювати; пам’ятати, хто твої союзники і хто вороги; не обманювати; рахувати на багато ходів вперед. Не обманювати.
Можна вигравати з Китаєм у малому, але треба бути з вільним світом у великому, бо там наше місце. Не потрапляти у розставлені пастки, не ходити по граблях Віктора Януковича. Перед переговорами і після переговорів рахувати пальці на руках — чи не поменшало їх. Ті, хто пройшов цим шляхом раніше, знають його пастки як свої три пальці на двох руках.
І викиньте ваші вологі мрії про український авторитаризм у смітник. Ростов не гумовий.
Якщо ти висипаєш камені на дошку з рукава халата, казав Хай Тао, не дивуйся, що рукав халата може спорожніти, зовсім спорожніти. Велика гра не любить дрібних шулерів.
