У Казахстані не мітинг, а Майдан по-казахстанськи. Такого в історії країни ще не було

Казахстан штормить. З 2 січня на вулицях казахстанських міст та сіл цілодобово протестують тисячі людей. Все почалося зі стрибка цін на скраплений газ. Але, як з'ясувалося, причини дещо глибші.

LIGA.net попросила Айдоса Садикова пояснити, що відбувається в країні, і що змусило казахів вийти із протестами проти чинної влади, чи можливий у країні білоруський сценарій і де ж лідери протесту.

Невже у всьому винна ціна на автогаз? Чи це лише тригер для населення, який переповнив чашу невдоволення чинною владою?

Ціни на газ – лише привід для протестів. З огляду на ситуацію в країні, таким тригером могло стати все що завгодно. Реальна причина протестів – невдоволення режимом Назарбаєва. Людям набрид режим, який 30 років керує державою і змушує їх жити у злиднях.

У всьому винен режим експрезидента Казахстану Нурсултана Назарбаєва та корупція, яку він породив?

За всі роки правління диктаторський режим налаштував населення проти себе не лише злочинами проти людей: розстрілом у Жанаозені 2011 року, масовими репресіями. Він постійно розпалював розбрат серед населення. Усі родичі та близькі Назарбаєва – доларові мільярдери, які володіють ресурсами країни, керують силовими відомствами.

З появою Інтернету та соцмереж, люди побачили, що вся економіка країни знаходиться в руках невеликої купки людей. Тоді як у решти 19 млн немає нічого, крім маленьких зарплат та злиднів.

Люди розуміють, поки цей режим при владі, ані в них, ані в їхніх нащадків не буде майбутнього.

Чи можна стверджувати, що люди, які вийшли на вулиці міст Казахстану, транслюють думку та незадоволення всього населення країни?

На вулиці міст Казахстану вийшло активне населення країни, якому до снаги, як і в будь-якій іншій країні, впливати на ситуацію.

Тільки в одному Жанаозені цілодобово на вулицях стоїть від 5 000, іноді до 10 000 осіб, в Актау, Актобе, Атирау – від 3 000 до 5 000 протестувальників. В Алмати виходило до 50 000 осіб. Загалом йдеться про сотні тисяч людей.

Неважливо, скільки це від відсоткової маси загального населення країни. Думка активної частини суспільства, що вийшла на вулиці, – це і є думка всього народу Казахстану. Наприклад, на Майдані під час Революції гідності загалом було близько 50 000 людей на день. Це 0,01% від населення України. Подібне зараз відбувається і в Казахстані.

Раніше були подібні протести проти влади?

Протести у Казахстані – безперервний процес. Протягом 2021 року були десятки мітингів та страйків. 2019 року відбулися масові мітинги під час інавгурації чинного президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва. Тоді під резиденцією експрезидента Нурсултана Назарбаєва стояло близько 200 000 людей. 2016 року були масові "земельні мітинги".

Але ніколи протести не тривали так довго та цілодобово, не охоплювали всю країну: люди різних професій протестують не лише у великих містах, а й у селах. Протестують нафтовики, працівники інших видобувних компаній.

Те, що зараз відбувається, особливо у західному Казахстані, – це не мітинг. Це Майдан. Такого в історії країни ще не було.

Чи можливий у Казахстані білоруський сценарій?

Наразі стало відомо, що в Атирау вбито одного з демонстрантів, ще одного поранили в голову. Наразі не з'ясували обставини, але й у Алмати відбувається якась стрілянина. На вулиці вивели бронетехніку.

Тобто факти силового впливу є. Поки що це не масові розстріли. Статися може що завгодно. Але якщо влада застосує силовий метод придушення протестів, цього разу жертв буде дуже багато. І це матиме дуже великі наслідки для режиму.

Чи йтиме режим Назарбаєва до кінця?

Вони не поступатимуться, якщо в їхніх руках будуть силовики, які беззаперечно виконуватимуть усі накази чинної влади. Якщо поліція та військові відмовлятимуться виконувати їхні накази, як уже відбувається у деяких регіонах, сценарій піде іншим шляхом.

У цьому випадку режим має два варіанти: або тікати з країни, або домовлятися.

Яку роль у "вирішенні" цього конфлікту може зіграти Росія. Наприклад, ввести в країну війська, удаючи порятунок росіян, як і в Україні. Адже ми знаємо, що Кремль неодноразово висловлював претензії на північні області Казахстану.

Не можна нічого виключати. Ви ж розумієте, яка зараз ситуація у країні. І це населення так чинить із внутрішнім ворогом. Уявіть собі, якщо хтось надумає наступати на Казахстан. У такому разі для президента РФ Володимира Путіна це буде дуже велика війна з численними жертвами. Цей шматок він не зможе проковтнути.

Але ж Казахстан дружить з Росією? Які зараз стосунки між країнами?

Казахстан, Росія, Білорусь, Вірменія входять до Євразійського союзу, яким фактично керує Путін. Також Казахстан входить до військово-політичного союзу ОДКБ, штаб-квартира якого знаходиться в Москві, також безліч інших дрібних пактів, створених Путіним. Тому чинний режим влади в Казахстані залежить від Кремля і політично, і частково економічно. Як і від Китаю.

Отже, Путіну вигідно, щоб у Казахстані зберігався режим і порядок, який з ним на "ти" і залежить від Кремля.

Звичайно. Путіну вигідно, щоб Казахстаном керувала підконтрольна йому фігура, яка виконуватиме всі його накази, не вестиме самостійно зовнішню політику – наприклад, не буде йти на зближення із Заходом, США.

Чи може Китай скористатися ситуацією та розгорнути експансію в Казахстан?

Територіально Китай не претендує на землі Казахстану. Відкрито, принаймні. У Китаю інша політика – проникнення. Спочатку економічне, згодом за допомогою китайського населення. Але це не станеться відразу, це буде поступове завоювання.

Ці протести не мають лідерів. Хто веде протестувальників? І якщо говорити про зміну чинного режиму, чи є адекватна заміна, яка поведе країну демократичним шляхом?

Єдиного лідера, єдиного центру, як у Білорусі чи Україні, немає й не було. Є колективний лідер – громадські діячі, опозиціонери, люди, яких поважає суспільство і які зараз перебувають там, на барикадах, чи підтримують нас з-за кордону. Кожне місто, селище діють автономно.

На цьому етапі наявність лідера – це не важливо. Все визначиться після завершення ситуації. Можливо, навіть і добре, що так сталося.

Сценарії розвитку конфлікту? Чи немає іншого виходу, крім "сила на силу"? На цьому етапі експерти, зокрема ОБСЄ, вважають, що проблему можна вирішити з допомогою діалогу.

Поки влада вважає, що зможе вирішити "проблему": чи силовими методами, чи з допомогою обману або маніпуляції. Якщо стане зрозуміло, що режим хитається, вже й протестувальникам не буде сенсу сідати за стіл переговорів.

Якщо режим буде повалено, чи має опозиція план, як повернути країні те, чим зараз володіє оточення Назарбаєва, проти чого, відповідно, і сталася вся ця історія. Чи є план майбутнього?

Наразі про це говорити рано. Ми не розуміємо, як усе може скінчитися. Але в опозиції є безліч програм. Після зміни будь-якого режиму до влади приходить коаліційний тимчасовий уряд, який візьме на себе управління країною. Після цього – вибори за законним сценарієм.