В Україну вкладають як у майбутнє, а Росія доїдає своє минуле

Це не Україну чекає "грузинський сценарій". Це Росію чекає "український сценарій". Вона доїдає своє минуле. А в майбутньому існуватиме в орбіті Києва – в усіх сенсах.

Давайте поясню. Коли я читаю прогнози, думки, впевнені твердження: Україну чекає це, Україну чекає те, Україна буде там, Україна буде тут. Я тоді кажу: цифри, покажіть грубі дані і підрахунки. Що там у закладених бюджетах. Що там у запущених процедурах. Що там у стратегіях. Що там на ринках. Що там в інвестиціях та технологіях.

Там – уся правда. У речах, які не цікаві широкій аудиторії.

Якісь там кластери з ЄС. Якісь там спільні компанії з виробництва зброї з десятками країн. Якісь там бюджетні прогнози та затверджене фінансування на роки. Це ж не вражає.

А ось 50% від JPMorganChase, що Україну у 2025 році чекає "грузинський сценарій", – звучить клікабельно. Раптом що: 50% – це коли "може, буде, а може, ні". Класний прогноз. Але на чому базується? Як виявилось – на припущеннях "експертів". Переважно політичних.

А я дивлюсь у договори. Дивлюсь у цифри. Дивлюсь у процедури. І перш ніж написати власні висновки, я лише поверхнево перелічу вам факти під основу моєї думки.

Норвегія – яка надає мільярди підтримки щороку – закладає багатомільярдну підтримку до 2027 року. Японія – яка надала нам у минулому році більше $5 млрд – закладає підтримку до 2034 року. Данія – до 2035 року. І так – десятки і десятки країн. З усіма підписані двосторонні оборонні угоди.

Заморожені активи Росії на $300 млрд. Логіка їхнього використання розписана на десятки років уперед.

Великий клуб найбагатших і найвпливовіших країн світу погодився, що вони вкладатимуть в Україну десятки мільярдів щороку під відсотки з цих заморожених активів.

Віддати це Росії? Для чого? Це бустер для власного оборонного сектору. Обігові кошти на будь-яку ідею.

А тепер – на секунду крок у бік – куди саме підуть ці кошти, а також усі інші, які окремо (також десятки і десятки мільярдів) виділяються щорічно. Перше і найголовніше – спільні компанії. Німецько-українські. Турецько-українські. Британсько-українські. Французько-українські.

Спільне виробництво бронетехніки, артилерії, боєприпасів і ракет, БпЛА та спецтехніки, колісної та гусеничної, спільний розвиток та виробництво РЕБ, ППО та ПРО.

Ще раз. Західні союзники будують стратегію і вкладають грубі гроші в спільне з Україною майбутнє і формують завдання на десятки років уперед.

Не з Україною, яка в 2025 році піде "грузинським сценарієм" і "опиниться в орбіті РФ". А з Україною, яка буде завтра, і післязавтра, і через 100 років – спільно з Західним світом.

І ще раз. Це про гроші. Спільний бізнес – це на десятиріччя. Це горизонт планування 2030-2040 і далі. Це про війни та конфлікти майбутнього. Про потреби наступних поколінь.

Бо все це – що вже створене і працює, що буде створене – про ринок зброї планети. Потреби України закриваються за один рік.

А далі – це гігантський, зростаючий світовий ринок зброї на трильон. Зброя потрібна всім – і на вчора.

Зброя треба всім країнам НАТО, які "взяли" поріг у 2% ВВП на армію (і піднімуть до 5%). Зброя треба на Близький Схід (всім) та в Азію (Пакистану та Індії). Зброя, зброя, зброя – це звучить на кожному континенті.

І спільне виробництво справді ефективних рішень (наш досвід та руки, гроші та станки союзників) – це атомне поєднання. Україна спільно з союзниками вже виробляє дуже багато зброї. Далі – для всього світу. Це – партнерство на десятки і десятки років уперед.

Економічна частина (відбудова України, інвестиції в економіку та спільні проєкти не в частині зброї, угода з США про корисні копалини) – про це можна писати лонгрід. Якщо тут русскій мір – це занепад. Якщо тут демократія та українській погляд – це розвиток.

Ви думаєте, що німці просто так не хочуть Північні потоки назад? Бізнес уже змінився. Бізнес уже переорієнтувався. Там, де була Росія, тепер Норвегія та США, Туреччина та Азербайджан.

Чи давайте про санкції. Знаєте, що таке санкції? Це не так, що ми беремо і відмовляємося від добрив з Росії. Це так, що ми знаходимо рішення, як замінити Росію – і тоді банимо.

Тобто на місце російського бізнесу заходить інший бізнес.

Кожен пакет санкцій ЄС – це про поховані галузі, які заробляли гроші на ЄС.

Алмази? Нафта? Газ? Добрива? Сталь? Хімікати? Вугілля? Харчі? Ікра? Пакет за пакетом один бізнес заміщається іншим. Рік, два, три – і все. Ніша зайнята. Договори підписані. LNG-термінали збудовані. Енергетична незалежність забезпечена.

Все, до побачення, Росія. А продавати щось в Азію ми тобі заборонимо вторинними санкціями. А технологічне відставання щороку збільшується. А це веде до того, що через 10 років у світі російський продукт програє останню битву за конкуренцію.

З іншого боку – що таке наше переозброєння?

Перехід України на озброєння Заходу. В усіх сенсах – це оборонна прив’язка на базі грошей, а не тільки "споріднених душ", "врятування бідних українців" та інших емоцій.

Це не емоції. Ти купив західний танк – купиш запчастини до нього. І снаряди до нього. І інструменти обслуговування. І збудуєш спільне підприємство. І так далі, і так далі, і так далі. Ми на західній зброї? Ми в західному збройовому потязі.

Додайте сюди €150 млрд на переозброєння Європи. Мабуть, будуть спільно з Росією це робити? Дуже смішно. Захід уже це робить спільно з Україною.

Далі кластери з ЄС та інтеграція в європейський правовий, економічний, культурний, соціальний та політичний простір. Це системна робота, яка триває роками (інтеграція до ЄС). Ми підібралися до фінішної прямої.

І це не те, що робиться просто так чи для гарного настрою. Це про фундамент існування держави. Це про все взагалі – навіть про те, як ви будете платити комунальні платежі чи як ми всі будемо переходити дорогу. І, звісно, як функціонуватиме бізнес та за якими правилами житиме. Чи як функціонуватимуть судова та правоохоронна системи.

Це не ігри в реформи – це злам свідомості.

І ми зараз у це на ракеті залітаємо. Але через війну взагалі не відчуваємо потрясінь, бо на голову бомби падають – що нам ті нові етикетки, колір світлофора чи якась реформа.

Щоб усе перелічити – потрібно писати лонгрід. Я не буду. Просто зазначу: Україна-2000 та Україна-2025-30 не змогли б існувати в одному просторі. Це різні країни.

Але ключова думка щодо інтеграції в ЄС: зміни – незворотні. Країна поступово змінюється і зміниться до невпізнаваності.

Втім, для всіх, хто буде всередині, зміни будуть майже непомітні. Десь приблизно так, як ви не бачите змін у зовнішності людини, якщо бачитесь щодня. Скажіть, наприклад, про ЦНАП людині з 2000 року. Це просто один приклад, який ілюструє прірву.

Принципи існування України, фундаментальні речі змінюються прямо зараз. Навіть починаючи зі ставлення до Збройних Сил України – це тепер еліта. Хоча проблем у цілому багато і вони потребують наших зусиль для розв'язання – як і завжди, як і далі потім, – але російського варіанту існування країни вже неможливо уявити. Цифри та факти – беззаперечні.

Давайте геополітично. Європейський Союз нас буквально втягує у свій простір. І багатомільярдними інвестиціями, і реформами, і правилами. Не для того, щоб завтра відпустити в "грузинський сценарій".

Ми по вуха в Європі на рівні процедур, стратегій та змін. Цей шлях неможливо зупинити. Для цього як мінімум треба 300 голосів у Раді та кривава проросійська революція з мільйонами охочих у "русскій мір". Уявили таке? 226 голосів за русско-украінскую дружбу, м? Наприклад?

Далі – рейтинги політиків в Україні. Я зараз навіть не кажу про симпатії виборців до тієї чи іншої геополітичної моделі (Захід vs Росія). Просто скажіть мені, будь ласка, хто з перших трьох чи навіть з п'яти фаворитів президентських чи партійних рейтингів підтримує ідею, що Україна має стати сателітом Росії? Хоча б натяк у цей бік. Ну хоча б за русскій язик.

Ця ідея вмерла. Сотні тисяч загиблих. Це не Грузія. Кожен українець когось втратив. Це екзистенційна історія. І вона тільки починається, якщо казати про українізацію суспільства.

В усіх сенсах і на всіх рівнях – Україна інтегрується в Захід. Безповоротно.

Це навіть для Республіканської партії в США очевидно, яка штовхає найбільш проросійського президента у своїй сучасній історії до тиску на Москву.

Це очевидно для політиків у Євросоюзі. Для виборців у Євросоюзі, які абсолютно підтримують Україну в усьому – включно зі зброєю та інтеграцією. І це насправді очевидно навіть для Росії, яка програла війну за Україну ще в перший місяць вторгнення. Все, що відбувалося далі і відбувається зараз, – це велика кривава вистава Путіна. Світ вимушено грає в ній. Бо просто розбомбити московський регіон – не варіант. Втім, кожен розуміє: російський диктатор – невдаха. Кривавий, безжальний, але невдаха.

Україна інтегрується з Заходом на всіх рівнях. В Україну вкладаються десятки мільярдів, і планується спільна діяльність на десятки років уперед. Україна в усіх сенсах вбудовується в Західну родину. І ніякого "грузинського" чи "московського" сценарію вже бути не може.

А що справді може бути, так це економічний колапс Росії. Ми – всі разом – саме туди наших дорогих східних партнерів-людожерів і ведемо. Нехай прямо зараз Москва City ще світиться вогнями. Нехай прямо зараз у ресторанах Криму русскіє окупанти п'ють водку і кричать "расєя". Нехай зараз рублів купа, а унітази з Бучі гріють р-скую душу (вона у них там).

Головне – не це. А те, куди вкладають гроші. У що вірять грошима. Де вбачають перспективи. Де будують стратегію на десятки років уперед.

У Росію – не вкладає ніхто. У цей принцип життя не вкладає ніхто.

Росію "люблять" винятково за гроші. І терплять винятково через ядерну бомбу.

А якщо вже казати про емоції. Коли до зали входить президент України (забудьте про прізвища, ми про інститут) – західні лідери аплодують стоячи.

Тому що ми зламали хребет тирану.

Україна – це фронтир Заходу. З нами, у нас і через нас закладається і формується майбутнє всього континенту.

Спільно з найвпливовішими країнами Європи ми будуємо великий дім – сильний та багатий.

І ми, Європа, не будемо більше пасивною жертвою. Ми не будемо (наступного разу) просто дивитись на парад суверенітетів, коли варварська імперія почне розкладатися. Ми обов’язково, обов’язково допоможемо молодим республікам знайти своє місце у світі – за "українським сценарієм".

Усі факти, цифри та процедури вказують на те, що це Росію чекає колапс. Цей монстр існує лише на страху та грошах. Рано чи пізно або того, або іншого стане менше. І ми будемо готові забрати все своє.

У лютому 2022 року цей сценарій почали писати в Києві та по всій лінії зіткнення. У травні 2025-го його вже пишуть спільно з Берліном, Лондоном та Парижем.

Росії не буде. Вона не існуватиме. В Україну вкладають як у майбутнє. Росія доїдає своє минуле.

Росія – це пацієнт, якому не допомогти. Пацієнта відключають від штучної підтримки життя.

Росія – це будівля на гнилому фундаменті. Будівлю обносять парканом, закладають вибухівку і безпечно зносять.

Поступово – планово, крок за кроком – це втілюється в життя. Бо весь Захід цього бажає. І ніхто не зможе цей процес зупинити – ні орбани, ні джорджескі, ні трампи.

Оригінал