У 90-х Корейські Авіалінії (Korean Air) прославились своїм рекордним рівнем авіакатастроф. Показник "втрат" літаків авіакомпанії в 17 разів перевищував "втрати" американських United Airlines (4,79% на мільйон вилетів проти 0,27% у випадку United Airlines). Гучні та дуже дивні авіакатастрофи Korean Air спонукали ретельно розслідувати причини такого високого показника fuckup-ів. 

Як з’ясувалось, основна причина хронічної "схильності до катастроф" на Корейських Авіалініях – це табу на критику першого пілота. Така от культурна особливість. Навіть коли екіпаж розумів, що пілот наламав дров і усі, хто є на борту, загинуть, – вони не наважувались це озвучити у чіткій формі.

Дослідників, які слухали записи "чорних ящиків", вражала форма спілкування екіпажу в кабіні пілота. Улесливо запопадливі спроби натякнути, що пілот помилився, і вони зараз загинуть. Для людей західної культури – це було приголомшливе відкриття.

Справжньою бомбою стала публікація у 1994 році результатів дослідження, що показували чіткий зв'язок між авіакатастрофами національних авіаліній і так званим "індексом дистанції влади" (Power Distance Index). У випадку Корейських Авіаліній запопадливість перед соціально вищими рангами зіграла страшну роль і коштувала сотень людських життів.

Коли на це звернули увагу, екіпажі авіаліній у примусовому порядку почали тренувати "speak up", тобто чітко та без застережень артикулювати першому пілоту проблеми та ризики, які вони бачать. Навіть якщо це може образити його почуття. 

Це питання вирішили. Сьогодні Корейські Авіалінії є одними із найбезпечніших авіаліній у світі.

Для чого це пишу? 

Україна за "індексом дистанції влади" посідає одну із найгірших позицій у світі. Відразу за Білоруссю та Росією (див. інфографіку). Можливо, у бульбашці громадських організацій рівні, горизонтальні відносини та відверте спілкування – це вже звична річ.  Але загалом у суспільстві "дистанція до влади" залишається суттєвою, а будь-яка критика сприймається дуже гостро та боляче.

Насправді критика – це сигнал. А "глушити" систему сигналів заради уявного комфорту – дуже небезпечно. Історія Корейських Авіаліній нам це яскраво доводить.

Фактично, люди, які стоять при владі, це перший пілот нашого літака під назвою Україна. Громадянське суспільство (в широкому сенсі) – це другий пілот чи штурман (як забажаєте). Так, громадянське суспільство не має штурвалу, однак ми всі в одному літаку й усі хочемо безпечно долетіти до місця призначення.  

Ображатись на те, що говорить штурман – це звучить якось дивно. Ігнорувати штурмана – взагалі нерозумно. Так само має бути дивним ображатись і нерозумно ігнорувати те, що озвучує громадянське суспільство. Люди поза урядом володіють не меншою експертизою, ніж ті, хто отримав повноваження. Вже давно назрів час напрацювати формати співпраці між першим пілотом та іншими членами екіпажу нашого лайнера. 

Попереду процес відновлення України. Міжнародні партнери, які надаватимуть кошти на її відновлення, розглядають громадянське суспільство як одного із невід'ємних учасників цього процесу. 

Влада має чути громадянське суспільство. Критика – це сигнал. Глушити його небезпечно

Оригінал