За війну, яку Росія влаштувала в Україні, дорого заплатить кожен росіянин
Перший шок минув. Точніше він став фоновим. Ми вже навчилися спати під гуркіт розривів та повідомлення про ракетні атаки. Ще тиждень тому це були суто теоретичні навички.
Лід розколовся, панове присяжні. Росія – агресивна, токсична, люта країна, і росіяни точно хочуть війни (спеціальної військової операції, так-так). Маски скинуті. Відтепер російське дорівнює проклятому, і це на десятиліття. Чорне назване чорним, біле білим, а у півтонах зараз немає часу розбиратися.
Нам погано. Але й колишнє благополучно-страусове життя росіян закінчилося. Вже не вдасться бути громадянином країни, яка розв'язує війни та тероризує сусідів, і одночасно ніжиться в Греції, постити в Instagram чизкейки та вдавати, що нічого не відбувається.
За те, що Росія влаштувала в Україні 24 лютого, дорого заплатить кожен росіянин. Масштаби колапсу, що насувається, тільки-но почали вимальовуватися, але вже видно, що вони жахливі. Росія викинута звідусіль. Все пов'язане з нею, і насамперед її економіку, душитимуть усім світом. Зашморг, і не один, уже накинутий і повільно затягується. Надія лише на Нікарагуа.
Нам би ваші проблеми.
Колишньому ситому життю настав кінець. Усвідомлення цього факту — а факту провини й поготів — буде тяжким. Переважна більшість ще не дійшла навіть до стадії заперечення. Половина громадян Росії, за даними Всеросійського центру вивчення громадської думки, підтримує бійню в Україні.
Буде багато криків про "ми ж прості люди", "я поза політикою", "до чого тут я" та "а що я міг зробити". Адже вони справді свято вірять, що вони ні до чого. У наших затишних лінгвістичних чатах блогери й далі як ні в чому не бувало пишуть пости про "ЖИ-ШИ пиши з И". Найсвідоміші начепили на аватарки прапор України та напис "міру мір", і тим втішилися.
Аватарки гарні. Та, на жаль, не працюють. А працює зовсім інше. Україна заплатила астрономічну ціну за те, що скинула свого фюрера, і ледве встигла зализати рани, а на її плечі знову мовчки звалили обов'язок скидати іншого: молодець, давай, у тебе добре виходить.
Щодо "простих людей".
Володимир Висоцький має дивну пісню, називається "Що трапилося в Африці". Вона якась навмисне прямолінійна, що дивно, у піснях Висоцького зазвичай є приховані, не прочитувані з першого разу рівні. За сюжетом Жираф починає порушувати закони стабільного суспільства африканських звірів. Розпочинаються хаос і гармидер, у яких складно розібратися. Але ніхто й не намагається:
"Тут поднялся галдеж и лай
И только старый попугай
Громко крикнул из ветвей:
"Жираф большой, ему видней!".
Пісня закінчується дивовижним куплетом-вироком:
"Пусть жираф был неправ,
Но виновен не жираф,
А тот, кто крикнул из ветвей:
"Жираф большой, ему видней!".
Наразі сенс пісні раптом став дуже зрозумілим.
Винен не жираф, який затіяв хаос. Винен папуга, який сидів у кущах і був ні до чого. Напрочуд, як Висоцький поставив цей діагноз, живучи в застійні радянські часи.
