RU

Росія хоче визнати бойовиків у Донецьку. Путін вирішив відступити, не втративши обличчя?

Росія хоче визнати бойовиків у Донецьку. Путін вирішив відступити, не втративши обличчя?

експерт Економічної Експертної Платформи, старший економіст CASE Україна
14.02.2022, 22:22

Визнати бойовиків на Донбасі, ввести туди війська на "легальній" основі, звичайно, не "перемога". Але може бути подано як "покарання" України й ляпас США

Дуже схоже, що Кремль справді планував військову операцію на кінець лютого, ймовірно, на річницю перемоги Майдану (21 лютого) або окупації Криму.

Розрахунок був на те, що:

(а) найхолодніший місяць – земля промерзне (що з цього вийшло, можна побачити тут);

(б) вичерпаються запаси газу й вугілля – будуть перебої з електроенергією та опаленням;

(в) на тлі цього вдасться створити сприятливий ґрунт для путчу – наприклад, спробують посадити Петра Порошенка (як я розумію, у цій справі на емоціях президента України Володимира Зеленського можуть грати ворожі агенти);

(г) вдасться запустити "Північний потік", тому російський Газпром не постраждає;

(д) вдасться розсварити Захід.

Усе справді сходилося на кінець лютого, але нічого з цього, на щастя, не вийшло. Щось Україні в цьому плані підозріло щастить: то ворожі лобуряки переплутали Першотравневі та збили не той літак, то зима тепла.

Читайте також

Тому зараз влаштувати війну було б для президента Росії Володимира Путіна справді великою помилкою, проте, на жаль, не факт, що він її не зробить. Тому що він розуміє "зараз, або ніколи". Далі все для нього буде лише гірше, бодай тому, що українська армія озброюється, і тепер уже поганим тоном на Заході стало не давати їй зброї.

Сам собі стратег

Ще небезпечніше, що Путін сам себе загнав у дуже важкий вибір, фактично цугцванг:

- і відступити, "упіймавши облизня", не можна, "пацани" не зрозуміють, вирішать "Акела схибив" і скинуть в утиль;

- і вперед іти дуже страшно.

Головне питання, що він вважатиме для себе менш ризикованим, оскільки в цьому випадку працює не ідеологія, коли "ми за ціною не постоїмо", а розрахунок.

Поки що розклад бачиться так. На відміну від божевільних більшовиків,

(а) ми маємо справу з мільярдером, любителем гімнасток і розкоші. Його цільова функція – не світова революція, а власний добробут і влада. Й оточення таке саме. Це ж звичайні бандити 90-х, любителі пограбувати під соусом імперської ідеології – головне, щоб "піпл хавав" і не заважав "пиляти".

(б) зараз не зовсім ті часи, і такого повного контролю за внутрішньою ситуацією, якою був у Йосипа Сталіна, у Путіна немає і бути не може.

Нинішній російський режим навіть не можна назвати в повному розумінні диктатурою, оскільки багато його супротивників продовжують жити в Росії, відкрито висловлювати свою думку і поки що не в тюрмі.

Найкраще його визначення – це "патрональна автократія" (в Україні, відповідно, – "патрональна демократія"): влада одного вертикально організованого клану, під прикриттям псевдодемократичних інституцій (тобто формальних), що сильно здешевлюють її утримання (докладніше див. тут).

Таким чином, головна загроза в тому, що, на відміну від Сталіна, ця потреба рахуватися з "пацанами" обмежує Путіну свободу маневру, зокрема й відступу. Це називається signaling game. Адже влада ватажка тримається на очікуваннях: накази виконуються доти, доки виконавці впевнені, що той, хто їх віддає, зможе покарати за невиконання й винагородити за виконання.

Читайте також

Разом з тим покарання й винагорода – також виконання наказів. Виходить, що влада тримається на очікуваннях, що самопідтримуються. Щойно піддані бачать, що ватажок не вічний і не всемогутній, клан руйнується – як звалився свого часу совок.

З іншого боку, клан тримається на взаємній вигоді: поки такий ось Путін забезпечує "своїм пацанам" добре харчування, вони його підтримують. Якщо він їх втягне в погану історію, із втратою грошей і безпеки, оточення може скинути ватажка, який став надто небезпечним. Позбавляться за дві секунди, Хрущов тому приклад. І це, до речі, один із можливих сценаріїв завершення нинішньої кризи.

Тому показати слабкість для Путіна приблизно так само небезпечно, як і вплутатися в авантюру. Я оцінив би співвідношення як 30:70, але як його оцінює сам суб'єкт ухвалення рішення ми, на жаль, не знаємо…

Куди бігти загнаному щуру

Оптимальний для нього варіант – спровокувати справжній переворот, із приходом справжньої "фашистської хунти", відповідно, громадянська війна – і "визволитель" на білому танку з квіточками в дулі гармати (більше читайте тут).

Як я розумію, це, за розрахунками кремлівських аналітиків, мало статися найближчими днями. І небезпека є реальною, наприклад, якщо Зеленському вистачить розуму (можливо, з подання, наприклад, Олега Татарова) "закрити" Порошенка. Або, наприклад, почати виконувати буквально пункти мінської капітуляції. Але поки що цього не сталося, і навряд чи станеться.

Схоже, Зеленський дуже добре розуміє цю загрозу.

Мало того, що йому самому не подобається (думаю, що щиро) виконувати пункти, підписаної під загрозою капітуляції, але перспектива увійти в історію капітулянтом і все одно втратити владу, – це те, що, як я розумію, з його амбіціями взагалі не в'яжеться.

Кремль заганяє Зеленського у "вилку", але в такій ситуації вибір зовсім нерівноцінний:

- шанси залишитися у владі після, наприклад, згоди на прямі переговори з ОРДЛО – нікчемні, разом з тим ярлик капітулянта залишиться на все життя;

- а якщо поборотися, є шанс перемогти, або, у крайньому разі, з гідністю програти.

Тому як би Кремль не підіймав градус, дуже малоймовірно, що він отримає бажане.

Таким чином Путіну залишається або йти до кінця, з величезними ризиками, або якось відступати.

У часи холодної війни за мотивами Карибської кризи в теорії ігор з'явилася MAD (mutually assured destruction) – гра, в якій обидві сторони у підвищенні ставок сягають критичної точки, але потім розвертаються назад, тому що в цій точці від виконання погроз обидві вони втрачають більше, ніж отримують. Є надія, що на цей момент ціна вторгнення для Путіна теж більша, ніж вигода – але за умови, що йому вдасться відступити, не втративши обличчя.

Як це могло б виглядати

Сценарії "меншого вторгнення" мені здаються малоймовірними або проміжними (ось хороший аналіз), тому що так Путін не вирішує жодного із завдань, а під санкції потрапляє. Йому потрібно, в ідеалі, посадити в Києві маріонетковий режим, але створити ситуацію, в якій проросійський режим був би самодостатнім, навряд чи вдасться без розколу України, та й взагалі дуже важке завдання. Адже зараз не те, що Віктор Янукович (якого вже й на його малій батьківщині не поважають), а навіть найпопулярніший проросійський кандидат навіть близько не міг би перемогти. Він мав би до 20% голосів.

Дуже сильно змінилася суспільна свідомість під дією шокових обставин 2014 року. А якщо режим не користуватиметься підтримкою народу, то його утримувати дуже дорого.

Читайте також

В описаному варіанті з путчем проглядається можливість реалізації такого сценарію, в решті – малоймовірно, хіба що після окупації ФСБшники ще й проведуть зачистку, виженуть усіх нелояльних за кордон чи Західну Україну. Проте зробити це буде набагато важче, ніж в ОРДЛО чи Криму. І тому, що в решті частин України інше співвідношення настроїв, і тому, що тікати буде особливо нікуди.

Тому, схоже, що для Путіна простіше і менш ризиковано відступити із захопленням ОРДЛО і, можливо, якимись ще "плюшками", одночасно пояснити підданим, що це він так залякав усіх і, вчергове, усіх переграв. Визнати терористичні організації ДНР/ЛНР, ввести туди війська на "легальній" основі (на зразок Абхазії й Південної Осетії), звичайно, не буде "перемогою". Фактично, це визнання статус-кво, але може бути подано як "покарання" України й "ляпас США", на який не буде потужної відповіді, тому що всім краще залишити справжні санкції для залякування на випадок страшніших дій (і про це Путін заздалегідь домовиться із Заходом, що також розуміє необхідність "зберегти обличчя" агресору).

Своїм підданим він також пояснить, що тепер Україну в НАТО точно не приймуть через незалагоджений територіальний конфлікт – хоча насправді такий конфлікт вже є (у Криму), але якщо справді не приймуть, то через вето путінського друга прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, а, можливо, ще й Франції з Німеччиною.

Плюс, це було б для Кремля останнім шансом таки спровокувати путч в Україні – у відповідь на приниження можуть знайти гарячі голови разом із ворожими агентами.

На жаль, можливо, це, хоч і болючий сценарій, але в ситуації, що склалася, "занадто добре, щоб бути правдою", і самовтішання. Можливо. Але, якщо події справді підуть за таким сценарієм, то найголовніше – перетерпіти, відгризти застряглу лапу, як той пес із передової, що заплутався у колючому дроті на ворожих позиціях, і швидше бігти до своїх, на Захід.

Коли краще перестрахуватися

Що ж до нагнітання, схоже, (або хочеться вірити – тут теж дуже легко видати бажане за дійсне), це справді інструмент запобігання.

Тобто реальна загроза чи ні, але краще перестрахуватися – тоді менше шансів, що вона реалізується ("хочеш миру – готуйся до війни"), бо якщо Путін сподівався повторити щось подібне до історії з обстрілом Цхінвалі, то в такій ситуації, як зараз, навіть якщо провокація й вдасться, ніхто в неї не повірить.

Це підвищує ціну вторгнення, тому що якщо воно відбувається "на рівному місці", то Путін стає в очах усього світу новим Усамою бін Ладеном. Плюс, під цю справу можна реально посилити Україну та опустити російські активи. Тут хочеться погодитися з Єгором Чернєвим.

PS. Не встиг я опублікувати цю колонку, як сценарій, схоже, почав набувати реальних обрисів: законопроєкт про терористичні організації ДНР/ЛНР внесено до російської Думи.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Junior SEO-спеціаліст
Киев Ligamedia
Manual QA Engineer
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне