RU

Закрити небо над Україною: чому зволікають наші союзники і чого слід вимагати від Заходу

Закрити небо над Україною: чому зволікають наші союзники і чого слід вимагати від Заходу

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
04.03.2022, 15:36

Наразі Україна гідно витримує навалу московської орди, проте закриття неба над Україною залишається одним з ключових питань для безпеки нашої держави

Чи готові наші західні союзники піти на такий крок? І чи це єдиний сценарій розв'язання проблеми? Розберемо, чому зволікає Захід, що насправді ми можемо втратити та на яких альтернативах варто наполягати нашим дипломатам.

Суть питання

Режим закритого неба (no-fly zone) є відносно недавнім винаходом, який країни НАТО застосовували протягом 1990-2000-х років у Боснії та Герцеговині, в Іраку та в Лівії.

Йдеться про специфічний воєнний режим, який "закриває" повітряний простір над певною територією країни для літаків тієї чи іншої держави, воєнного блоку чи окремої організації. Дозволяє повністю ізолювати один від одного повітряний та наземний театри бойових дій для іншої сторони, нівелюючи її потенціал до війни у повітрі.

В усіх випадках свого застосування безпольотна зона доводила свою виключну ефективність. Вона дозволяла вільно здійснювати наземні операції та мати стратегічну ініціативу завдяки перевазі власної авіації.

Відповідно, в усіх вищеописаних випадках був саме такий перебіг операцій.

Безпольотна зона доволі гнучка у своїй інструментальності. Вона може бути забезпечена як абсолютною перевагою власної авіації, так і непоборністю систем протиповітряної оборони; як з допомогою союзників, так і власними силами (з їхньою матеріальною підтримкою).

Але в цій гнучкості виникає проблема, коли ми доходимо до правового режиму такої зони. У разі прямого військового протистояння все доволі просто – отримання повної переваги у повітрі є однією із початкових цілей будь-якої сторони конфлікту.

То чому ж ні?

Не зважаючи на очевидні плюси навіть для своєї власної безпеки, лідери наших західних партнерів не поспішають вмикати режим no-fly zone над Україною. Ні Сполучені Штати, ні Велика Британія, ні жоден з інших потужних західноєвропейських союзників не наважується на такий крок. Хоча засобів та техніки, які наразі є на східному фланзі НАТО – особливо з урахуванням його останнього посилення, – було б для цього більш ніж достатньо.

Основним аргументом проти втручання для наших партнерів слугує ризик розв’язання, як вони кажуть, Третьої світової війни.

Але постає зустрічне запитання: а хіба вона вже не розпочалася? Хіба широке залучення в конфлікт третіх сторін і спроба Москви розширити його на інші сусідні держави не створює вже достатніх загроз? І хіба розгортання ядерного потенціалу не є тією межею, за якою Захід має діяти більш рішуче?

Очевидно, що логіка Брюсселю, Вашингтону, Берліну та Парижу полягає в тому, що наразі самі лише санкції можуть стати достатнім фактором стримування від агресії. І дійсно, курс російського рубля та масова продуктово-товарна паніка у великих містах РФ це яскраво демонструє. Проте варварська тактика обстрілу житлових кварталів, яку наразі активно залучає російська армія, залишає все менше і менше морального підґрунтя для такої позиції Заходу.

Які є альтернативи?

Не треба думати, що відсутність згоди західних партнерів увімкнути над Україною безпольотний режим означає повну відмову від будь-якої допомоги в цьому напрямі. Врешті, виживає не найсильніший, а найпристосованіший. Тому зараз Україні треба опанувати здатність творити нові смисли у міжнародній політиці.

Саме зараз наша дипломатія має сконцентруватися на декількох ключових напрямах роботи із партнерами:

По-перше, – створення обмеженої безпольотної зони.

Цей режим передбачатиме закриття неба над об’єктами критичної інфраструктури, знищення яких може викликати екологічні та техногенні катастрофи континентального масштабу.

Наразі в Україні функціонує 15 атомних енергоблоків, кожен з яких може стати мішенню для російської авіації чи ракетної артилерії. Навіть сам факт захоплення Чорнобиля і загроза знищення укриття із радіоактивними відходами демонструє загрозу, яку становлять російські збройні сили для безпеки галузі (а за фактом — для безпеки значної частини світу). Закрите небо над цими об’єктами гарантує загальноєвропейську безпеку та унеможливить російський шантаж.

По-друге, – стратегічне постачання засобів протиповітряної оборони та літаків.

Україна наразі достатньо мотивована боротися з агресором усіма доступними засобами. Але, як це завжди буває в асиметричних конфліктах, нам бракує технічного забезпечення. Тому надання систем ППО та посилення льотного парку військово-повітряних сил дозволить посилити безпеку в небі України та потенційно отримати перевагу над росіянами у повітрі на стратегічних напрямках.

Вперше опубліковано на tyzhden.ua

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Вакансії
Більше вакансій
Manual QA Engineer
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне